Мимоволі у полоні бажань тихо там..
Я не вірю твоїм словам! На жаль!
Трамвайні колії за ними все..
Навіює своє.., втікає звітрений пакет..
Добіса зречення коли немає спроби
переступити через себе!
Як за лаштунками, - виходить в світ,
відкривши себе в ньому.
Театралізована вистава тебе в очах
у натовпі підняла, яскрава кульмінація
- спітніле моє чоло. А я чого?
Пафосом завмерлі крики,
гомінкими оплесками перебиті.
Нервово затягую сигаретний дим,
турбулентно випльовую нікотин.
У костюмі ошатному чекаю на зупинці.
Перебираються через останні двері
там де вільні крісла, закохані по вінця.
Кондуктора немає нічого не жахає.
Контролер десь далеко позіхає,
алкоголь з кофеїном розбавляє.
Ніхто не знає - про що душа співає,
коли в дитинство поринає..
Інші люди з тобою поруч, де ж я?
Між нами та глуха стіна, - нездоланная!
Заспокоєння прийти, - не смівши!
Додолу всі ті квіти журбою оповиті.
Лишень мене у спокої не втримати:
ворушити спомини раз за разом.
Аніскілечки ти мене не знаєш,
проте так сильно кохаєш-жадаєш.
А тут не вгадаєш, хто-кого сильніше!
І твої пручання незначні,- бери мене усю!
Бо ми націлені на небо, а може вище?
Цей космос не опанувати мені одній!
- Що? Іди сюди дурненький швидше!
Сказитися мав як тебе обіймав,
Ти в моїх руках як пірʼїнка однак,
Невідчутно-легка, шалено-прудка.
Я затулю вуста твої затишним цілунком,
як наслідок - щасливим долі подарунком.
Чи то була уся в метеликах? Чи я -
впіймався на гачок утративши пильність?
Тим всім підтвердив тобі свою невинність.
Чи в Бога вірою не знав, як на тебе заслаб,
що зовсім не впізнати мене:
в дивних речах я кою їх через тебе,
ти сповідуєш мене на гріх,
щоб відчути себе на сьомому небі.
З дорослістю розбіглися обізнані шляхи,
непорозуміння так каверзно зайшли
у наше непросте життя..
Світанки не прошені спиняють нас,
у формах осені такий пейзаж..
Розтопити твоє серце ще раз!
Чи є у мене шанс?
Сумна віхола нещасть зичить нам
забути про спільне майбуття.
Закину з нехотя - дурне дитя:
обіцянки любити вічно..
- у відголоски небуття.
І всі ті кривдиві слова..
Ніяк позбутись! -у мене на слуху.
Чому це зринуло тоді, і не кажи?!
Крихітко ти зникла, в зеніті почуттів..
..і я тебе відпустив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2025
автор: evolau