Зустріч на швидкість, поцілунок на час,
Обійми в кредит та без права на спогад.
Торкнулись, згоріли, розсипались враз,
Ні привіт, ні прощай — і у відповідь холод.
Затерті маршрути та звичні фінали
Номери в телефоні, що вранці зітруться.
І ролі у драмах, що так набридали.
Та ми вже не люди, а тіні, що гнуться.
Листи без тепла, поцілунки без смаку,
Слова без ваги, обіцянки — лиш пил.
І кожен щось пише. То кому то крапку,
Та сам залишається, завжди пустим.
Ми тонем у тиші, де правди нема,
Де тіні сильніші за теплі обійми.
І кожна розмова — як гра у слова,
Де душі давно розійшлися, як ріки.
Ми граєм у ігри, де правил нема,
Де виграш — це ніч, а не щире кохання.
У серці лиш попіл, порожня тюрма,
Де замість свободи — коротке зітхання.
Ніхто не питає “Як справи? Як день?”
Лише “Де ти?” і “До мене чи я?”
Почуття замінили на секс без імен,
Душу — на тіло, любов — на слова…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2025
автор: Вірсавія Стрельченко