Котик Білявко був чудовим – красивим, акуратним, культурним, відповідальним. Він завжди складав іграшки, якими набавився, до скрині, яку змайстрував йому його дідусь - кіт Василь. В суботу - збирав порох порохотягом у своїй кімнаті і купався у ванні. Мамі навесні допомагав садити квіти на клумбі і поливав їх в час, як надворі було сухо.
Коли котик Білявко пішов до школи, вчитель Рудопишний не міг натішитися ним. Котик уважно слухав всі його розповіді, пояснення, відповідально ставився до виконання класних і домашніх завдань. Він ніколи не ліз під парту, як це робили Сіряк та Смугастик, коли їх втомлювала наука, не жував пиріжок, як це робили коти Чорнюк та Пушик, навіть, коли йому дуже хотілося їсти, не гиготів на весь клас, як Великий Хвостач, як щось смішне бачив чи чув, не бавився машинкою, як кіт Гостровухий, а тільки жадібно вбирав знання. І мав гарні результати! Отримував схвальні відгуки від учителя й високі бали.
А ще Білявко багато читав. Деякі книжки він брав у бібліотеці, деякі йому батьки купували. Якщо книга була цікавою, то Білявко міг читати її навіть у школі, під час перерви. Його однокласники в цей час виходили надвір, бігали, галасували, грали у «Лови», а він незрушно сидів на лаві і читав. А коли було холодно чи ішов дощ, то читав у класі чи в коридорі, сидячи на кріслі. Однокласники Білявка не до кінця розуміли поведінку Білявка, але поважали його, в їхніх очах він був великим, хоч ростом не вирізнявся з-поміж інших. Вдома Білявко теж читав книги, та часом у вихідний день чи після того, як виконав домашні завдання (їх задавали небагато), йому хотілося це робити в бібліотеці. Білявко брав книгу чи дитячий журнал і, зручно примостившись на великому м'якому кріслі, читав його. Котику було приємно знаходитися у читальній залі, де на стелажах містилося багато різних книг, кожна з яких несла свій зміст, мала свій запах.
Однак треба сказати, що кіт Білявко любив не тільки літературу, як його мама – вчителька котячої літератури пані Білопишна, як його бабуся Пуховинка – колишня бібліотекарка, а й математику. Любов до точних наук йому, мабуть, передалась від батька, який досконало знав їх. Тато Білявка – пан Кудлайко, закінчив технічний вуз і працював на автомобільному заводі інженером. Білявко довго думав над тим, до якого вузу має вступити він, яку спеціальність хоче здобути. І надумав. Після закінчення школи кіт вступив до університету в місті К., на математичний факультет. Однак художні книжки читати не переставав. Продовжував брати їх у бібліотеці, купував у книжковому магазині та на зустрічах із відомими письменниками.
Коли ж Білявко закінчив вуз, оженився на киці Хмарці й у нього з’явилися дві донечки – біленька Мила і сіренька Сила, то і сам почав писати художні твори. Спочатку читав їх своїм донечкам, дружині, а згодом видав книжку – «Світ прекрасний». До неї увійшло 25 складених математиком віршів для діток-котів, про діток котів.
Презентував пан Білявко свою першу книжку в дитячій котячій бібліотеці. Дітям-котам, які були присутні на зустрічі з новоспеченим письменником, його вірші сподобалися. Тож пан Білявко вирішив, що буде і далі займатися літературною діяльністю. До обіду він викладав математику студентам лісотехнічного технікуму, а після обіду, як мав надих, писав. Складав пан Білявко не тільки вірші для малят, учнів шкіл та студентів, писав також прозові казки та оповідання. Дітям, які знайомилися з творами письменника, вони подобались.
Якось кіт Білявко написав дитячу п'єсу, яку називав отак: «Щастя». Про ідею написання цієї п’єси він розповів на одній зі своїх зустрічей, які відбувалися в місті К. в рамках Книжкового фестивалю. Зачитав Білявко котам, які були присутні в залі, й деякі уривки із п’єси. Коли закінчив свій виступ, публіка, яка зібралася в залі, гучно йому зааплодувала. Як оплески стихли, пан Білявко відповів на запитання, які йому поставили слухачі. Деякі з них хотіли придбати його книжки з побажаннями і підписом, тож підійшли до письменника. Одна ж із присутніх на зустрічі кішок, підійшовши й купивши книгу «Щастя», подякувала пану Білявку за творчість і вручила йому квіти. Усміхнувся приязно пан письменник пані кішці і теж їй подякував.
Кіт Смугастий – режисер дитячого театру «Зірка», який разом зі своїм сином – котком Рудьком, прослухав виступ пан Білявка, теж купив у нього книгу. Письменник радо підписав її режисеру. Вдома пан Смугастий уважно прочитав книгу «Щастя» і був на сьомому небі від вражень. Режисер захотів поставити п’єсу, написану паном Білявком, на сцені, в дитячому театрі, де він працював. Але перед цим, звісно, мусив поговорити з письменником, отримати на це його згоду. Так як номера телефону пана Білявка режисер не мав, то почав шукати сторінку письменника у мережі «Фейсбук», якою і сам користувався. Коли знайшов, надіслав пану Білявку в месенджер таке повідомлення: «Я, кіт Смугастий, режисер дитячого театру «Зірка». Хочу сказати вам, що ваша п’єса «Щастя» мені дуже сподобалася. Хотів би її поставити у нашому
театрі. Чи даєте на це свою згоду?» «Так, - відповів йому письменник. – І з великою радістю». «Тоді напишіть мені номер свого телефону, і ми поговоримо про це. Адже вам потрібно буде підписати деякі документи». Письменник дав номер свого телефону. Пан Смугастий задзвонив йому наступного дня, й вони зустрілися, як і домовились, біля фонтану у міському парку. Смугастий приніс договір, в якому йшлося про те, що пан Білявко дає йому право на те, щоби ставити виставу за його твором «Щастя». Письменник його підписав. Потім вони разом пішли до нотаріуса, який завірив складений документ.
Уже за місяць в театрі відбулася прем’єра вистави «Щастя». Її із захопленням дивилися малята та учні – котики міста. Зал заледве вмістив тих, хто бажав подивитися виставу, адже вона, це знали ті, хто прочитав книгу, мала цікавий сюжет і щасливу кінцівку. І хоч на долю головних героїв - принца – кота Сміливого, і принцеси – кішки Красуні, випало чимало труднощів, вони все побороли, одружилися і почали разом проживати у чарівному замку, довкруж якого росло багато дерев, кущів та квітів, що були гармонійно розміщені.
На прем’єру вистави був запрошений кіт Білявко з родиною – з дружиною Хмариною й донями – Милою та Силою. Всім їм сподобалось, як режисер Смугастий поставив п’єсу «Щастя» і як котики-актори зіграли у ній свої ролі.
Звідтоді пан Білявко написав ще багато віршів, казок, оповідань, п’єс для дітей, видав багато книг. Деякі його п’єси та казки були екранізовані, за змістом деяких режисери поставили вистави, які показували на сценах театрів та будинків культури. Письменник Білявко був радий цьому. Та і як не радіти? Він знайшов свій шлях, він твердо ішов ним! І хоч іноді стомлювався, бо працював чимало, та не нарікав, бо розумів, що його праця потрібна, бо бачив, що його твори приносять радість малим котам, навчають їх мудрості, правди, народжують бажання шукати свою дорогу в житті та йти нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)