Одного чорного деня Пек звів Пекельний замок глибоко під землею. У його
очах мерехтіло безліч бісів. У цьому замку він існував вічність. Над ним розташувалося
озеро, в якому танцював вогняно - пекельний чорторий вир, чіпляючи своїми
полум’яними крилами краї вирви. Чорні тіні, мов бісики, метушилися біля варти,
стрибаючи крізь вогонь. На мить вони чорним летом спалахнули, мов жар,
а потім згасли у темряві.
Всередині Пекельного замку стіни були чорні, як смола, а вогняне вугілля,
схоже на павука, повзло по стінах, в’ючи вогняне павутиння. Пек мав слугу -
чорта, який виконував усі накази свого володаря Пекла. Якщо той не підкорявся,
пан накладе на нього вогняне павутиння. І буде він ошмалений пекельним
вогнем та й метушитиметься вогняною гадючкою у темряві. Якщо ж слуга послухається,
Пек повільно підсилить сили Дияволу своєю вогняною енергією. Знаючи, що
на нього чекає, він щоночі забавляв свого велителя пекла. Він міг смакувати
будь - яким чужим життям, яке йому до вподоби. Набравшись сили і добре
поївши, він миттєво перевтілювався на людину, звіра, або неживий предмет.
Кожного разу з нетерпінням очікував на улюблену здобич від Сатани. А демон,
який навчався у свого володаря, намагався наслідувати його прикладу, переміщуючись
у чорному повітрі та набираючи людську подобу. У служителя була мрія стати
кимось, щоб майбутня полонянка не здогадалася про його справжню сутність.
Бували ночі, коли владика міг відпустити слугу, наказуючи йому спокійно вийти
з пекельного чорторию виру озера, не обпікшись. Виходячи, він швидко опинявся
у повітрі, натякаючи: «я вже тут; мені байдуже, чи з журби чи з радості, я готовий
викресати спокусу!». Служитель вигадував пастки, щоб спіймати кохання свого
життя й подарувати її пану. Він завжди обговорював усе з велителем, навіть
пастки, розкладаючи їх перед Пекою, як карту на долоні.
Одного разу, під час обговорення, у Пеки виникла недовіра до слуги.
У таких ситуаціях він зазвичай наказував злому духу стежити за ним й повідомляти
про все. Це відбувалося таємно від чорта. Злий дух був прозорим, але чорним,
і у темряві його було важко помітити, окрім Пеки. Чорт над озером створював
своєю силою в’ючу шахматну дорогу, що складалася лише з чорних клітин,
а білі ховалися під ними. Цей шлях був сплетений з пут, що вів від озера й
далі. Пека тягнув за путу, коли жертва піддавалася хитрощам, й відразу ж
його кохана опинялася поруч. Втекти від нього не могла жодна дівчина.
Одного разу наївна дівчина гуляла в незнайомому місці, і зненацька натрапила
на шахову дошку, яка шипіла, як змія, й вела кудись у глиб темряви. Здалеку
вона помітила, що на дошці стояли чорні фігурки. «може мені це тільки здається?,
Ні, справді щось чорне стоїть», - подумала вона. Підійшовши ближче, дівчина
почула, як фігурки промовили:
"Ти наша королева. Вдягни чорне королівське вбрання біля дошки і грай обачно.
Ти кидаєш виклик майстру шаховому королю. Ось він». В той же час у думках
чорт міркував: «За кожен програшний крок ти опинишся в путах, тобто надінуть
їх на тебе. Вони затягнуться на вузли й потягнуть тебе до вирви, де ти залишишся
назавжди». Розпочавши говорити вголос: «Бажаю успіху!». Кожна здобич з
чорним фігурним королем у подобі чорта була змушена грати в цю гру. Чорні
фігурки стали на шахову дошку, вибивши напис: «Зіграй нам добре, як личить
королеві, інакше ти не довідаєшся, що з тобою станеться далі». «Добре. Я докладу
всіх зусиль», - відповіла дівчина.
Гра розпочалася. Дівчина стала на клітинку, легенько провела ступнею по
чорній клітинці, й з’явилася біла цятка. Тоді в неї виникла думка поставити
мат чорному королю. «Гей, чорна королева, готова програти?», - спитав король.
«Ні, дякую! Думаю, краще, якщо програєш ти», - відповіла вона. Він засміявся.
Але ця думка вразила її: Якщо я поставлю мат чорному королю, потерпить
той, хто не зможе уникнути поразки. А якщо ми зайдемо в глухий кут, я просто
витру всі клітинки ногою.
Я виконала своє планування. Під час гри ми опинилися в безвихідній ситуації.
Легко провела ступнею по чорній клітинці, утворивши білу лінію. Король усміхнувся
й запитав: «чекай, навіщо ти торкаєшся клітинок? Краще зроби свій хід».
Він перетнув білу лінію й виштовхнув мене назад на клітинку. Король трохи
розлютився, проте по його очах читалося: «Якими путами тебе сплутати, зав'язуючи
на вузли? Як спинити тебе, щоб ти не тікала так швидко? Якими чарами тебе
зачарувати, щоб зупинити!». Проте дівчина зробила вигляд, що не помітила
що його очі говорять, усвідомлюючи, що може легко поставити мат чорному
королю. Вона рішуче зробила хід вперед. Нарешті, я завершила гру - поставила
мат королю. Пути зникли, і вони швидко витягла Пека з його царства. Чорт
сховався за його одежою. Але це не врятувало їх; навпаки, вся нечисть провалилася
у безвість пітьми безіменної чорторії виру, утворюючи білі клітини. Вся нечисть
обвуглилася всередині вирви. Вони не змогли вирватися з багна і ніколи не
зможуть. А я змогла вибратися з пастки й знову стала на ноги.
Тепер я уникаю відвідування незнайомих, особливо небезпечних місць, але
регулярно граю в логічні ігри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2025
автор: NaTa Ly