Осіння пора… вечірнє місто дихало прохолодою. За привідчининими, скляними дверима балкона, шурхіт дощу. Природа поступово втрачає блиск, барвистість, злегка навіює смуток.
Та в Надії і Віктора, сьогодні ніби святковий день. Дочка Марія та сестра Віола з сім’єю мають прилетіти з Великобританії. Це відбувається п’ять років поспіль. Та кожного разу, при зустрічі, з тривогою в душі, зазирає в очі дочки, В них, хоче побачити настрій і ставлення до себе. Обіймаючись із сестрою шепотом,
- Я думаю, не розповіла, про нашу таємницю?
У відповідь, кивне головою, повільно прикриє повіки, прошепоче,
- Все гаразд, не хвилюйся. Я обіцянку не порушила.
Їй щоразу все важче стримувати хвилювання. боїться, щоб Віктор не дізнався про змову з сестрою. Два роки назад, він на роботі потрапив під скорочення, переніс інфаркт. Для нього, це був дуже великий удар. Другий удар може обірвати його життя, це лякало її.
По кімнаті легкі сутінки, по стіні світло від нічного ліхтаря, тишу порушує Ноктюрн Шопена. Навпроти вікна, за роялем Надія уміло торкається клавіш. І так майже щовечора, біля неї в інвалідному візку чоловік. Слухаючи музику, інколи він задрімає, вона ж знаходить віддушину. Згадує своє життя, картає долю, чому випало таке випробування. Та в той же час, цінує, все що має. Ось і зараз, її заполонив спогад…
Їй було років щість… машиною їхали по трасі. За кермом тато, на задньому сидінні вона, мама і сестричка. Віола дівчинка непосидюча, кожного разу хотіла вставати, мама тримала руками, вмовляла,
-Віоло, донечко, он подивися, Надійка слухняна, а ти вертишся, як дзиґа.
Батьків Надія пам’ятає, завжди урівноважені, здатні один одного вислухати. Веселі розмови, милі усмішки, ніжні погляди, закарбувалися на все життя. Настільки не зраджує пам’ять, пам’ятає аеропорт, літак. Мали приїхати в новий будинок, який придбали батьки.
Літнє сонце скотилося до заходу, після нічної зливи, траса, ще мокра. Автівки двигались у різні сторони, на невеликій швидкості тато вів авто, їх часто оминали автівки. Та несподівано сильний поштовх, затьмарив сприйняття реальності. В голові гуділо, шуміло…
В цей час, Михайло, працівник ферми коневодства, машиною повертався додому. Стареньке авто двигається повільно, по обіч дороги він помітив перевернуте авто. В його судинах тече циганська кров, то ж має таку хватку, проблеми вирішує швидко. Від побаченого тиснуло серце
- Що ж робити? За вмить біля них зупинилося авто, водій по телефону повідомив про аварію, викликав швидку допомогу. Раптом менша дівчинка, відкрила оченята, заплакала, Михайло взяв її на руки.
В лікарні Надійка відкрила очі, біля неї стоїть медсестра, в палату зайшов лікар. Він зазирнув у її очі, злегка тиснув на руки й ноги, запитав,
- Тут не болить?
- Ні тут не болить, голова болить. А де мої? Що, це сталася аварія?
- А ти молодчина, от бачиш, майже все гаразд, навіть пам’ятаєш дещо. Ми трішки підлікуємо і підеш додому.
Дні в лікарні, як кошмарний сон. Її провідував дядько Михайло, якого вона ніколи не бачила і про нього нічого не чула. Він про неї піклується, приносив фрукти, солодощі, соки, розпитував про батьків. Та на її запитання - де мама, тато та сестричка, дивлячись у очі, відповідав,
- Буде все добре! Ти трішки зачекай, згодом все дізнаєшся, тільки не забувай, що я твій дядько і даю слово, я вас не покину.
Коли її привезли в будинок сиріт, вона все зрозуміла. Здавалося, що за цей час, вона подорослішала. Через кілька днів, під час прогулянки, на дитячому майданчику, побачила сестричку. Обіймаючи її, заплакала, притискала, гладила по голові,
- Ми маємо бути разом. Підростеш, все зрозумієш.
Чомусь відразу згадала за дядька.
- А знаєш, у неділю до нас прийде наш дядько Михайло.
Вихователька стояла поруч, спостерігала за дітьми, Віолу взяла за руку,
- Пішли зі мною, нам пора повертатися в групу. Надійко, а ти молодчина,
не забувай, що в тебе є сестричка.
Михайло часу гаяв, все дізнався про батьків дівчаток. Виявилося, що подружжя родом з цього міста. В родині була бабуся, яка померла п’ять років назад. На її обійсті і був побудований будинок. По знайдених документах, за кордоном, подружжя мало великий будинок. Тепер, ця нерухомість перейшла у спадок дівчаткам.
Хоча люди кажуть, що цигани липкі на руку та до таких Михайло не відноситься. Його життя з присмаком полину. З чотирнадцяти років працював на конефермі, одночасно на залізничній станції розвантажував вагони. Завдяки наполегливості, важкій праці, в двадцять років придбав квартиру. Згодом одружився, п’ятнадцять років з дружиною мріяли мати дитину. Коли нарешті, мала з’явитися донечка, при пологах, він втратив обох. Вже десять років веде самотній образ життя. Праця конюха, ніколи не вважалася престижною. але Михайла поважали. Завжди веселий, клопітливий, знайде тему для розмови, при спілкуванні пригостить кавою чи чаєм. Керівник ферми, дізнався про аварію, що він допомагає дітям, проявив чуйність. Допоміг зібрати документи на встановлення опіки. Згодом нерухомість дівчаток здав у оренду, їх же, з дитбудинку забрав у свою, двокімнатну квартиру.
В більшій за розміром кімнаті, біля вікна стоїть рояль. Діти крутилися біля нього, натискали на клавіші. Надійчині очі сяяли щастям. Вона намагалася підібрати ноти, скласти музичну композицію.
Поступово діти звикли до нового життя. Михайло прикладає зусилля, щоб їм було комфортно. Відразу найняв доглядальницю. Років п’ятидесяти, одинока жінка, займається вихованням дітей і готує їжу. Питання щодо грошей не стоїть, адже він має частку доходу за оренду будинка.
Минали роки. Надійці дуже сподобалися коні. Вона старанно навчається в середній школі і одночасно в музичній. Відвідує гурток гімнастики, мріє виступати в цирку. По закінченню школи, і училища, перші виступи. На арені номери з конем та одночасно виконувала гімнастичні трюки, її це виснажувало, але після кожного виступу почувається щасливою. Після закінчення школи, Віола на програміста навчається в університеті. Дівчата вже стали повноправні господарі нерухомості та продовжують мешкати з Михайлом.
Надійка, душею поринула у весну. В цирку зустріла кохання. З Віктором, вже й вирішили одружитися та захворів Михайло, відійшов у інший мир. Нові випробування лягли на плечі Надійки. Хоча, Віктор і став її чоловіком, і працюють разом та з нею поводиться занадто строго. Вимагає більшої гнучкості, швидкості. Одного разу при тренуванні впала з коня. Швидка забрала її з кровотечею. Лікарі виявили вагітність десять тижнів і велику пухлину, були змушені зберегти її життя, видалили матку.
Що вагітна, Віктор не знав. Вона мовчала, бо боялася, що він не буде радий. Та ця помилка - на все життя - невиліковна рана.
У палаті тиша. Від наркозу в голові гуділо, шуміло, за мить перед нею лікар. Ці слова, як вирок,
- У вас з вагітністю була пухлина, ми мусили видалити матку.
Її охопив страх, спалах очей, як вогні блискавиці, схопила його за руку, сльози котилися по щоках,
- Тільки чоловікові, будь ласка, не кажіть… я вас прошу. Я потім сама…
Прикриваючись рушником, розридалася.
За втрату дитини, лікар співчував Віктору, про подробиці не розповів. Чоловік тримав себе в руках, надіявся, що через якийсь час, чекатимуть на радісну звістку.
В лікарні два тижні – час постійного хвилювання, недоспані ночі.
Тільки вдома, Надія розповіла сестрі про все, що сталося. До болей краялися серця, обійнявшись, плакали. Віола пообіцяла мовчати, відчувала, як буде важко сестрі, якщо раптом Віктор дізнається, захоче розлучитися.
Минуло два роки. Продовжуються тренування, вони виступають в цирку. Сестри навідалися у свій будинок за кордоном. Закінчилася аренда будинку, тепер, мають можливість, сюди часто приїжджати, зупинятися відпочити.
Та не все так просто в їхньому житті. У вихідні дні вечорами в ліжку, Надя часто засинає з книжкою в руках. Віктор до ночі проводить час із сестрою. То на кухні разом вечеряють, то гучні розмови, вже сміх, це все відволікає її від читання. Вона занурюється у роздуми,
- Їм весело, а я в душі несу тягар, таїну і ніяк не наважуся зізнатися, що ніколи не подарую йому дитину. Сина чи доньку, він каже не важливо хто буде, майже щоночі, ласкаючи, просить про це. А я, ніяк не наважуся, що я без нього? Тоді й роботу втрачу, був би дядько Михайло живий, було б легше зізнатися, щось би порадив.
Одного разу, вона повернулася додому раніше чим він.
Віола на кухні, саме заварила чорний чай, за столом, завела розмову,
- Моя рідненька. І довго, ти, ще збираєшся мовчати? При кожній розмові він нагадає, що любить тебе і хоче дитину. Знаєш, інколи випадково до мене доторкнеться, бачу червоний, відразу відходить. Подумай, чи варто йому відмовляти в близькості. Він же живий, мабуть часто хоче уваги, ласки.
Надя миттєво спалахнула, як сірник,
- О, яка ти добрячка! То пожалій! Може ти сексу хочеш, що кров заграла?
І тут же розплакалася, крізь сльози, схлипуючи,
- Якби ж мені хтось народив дитину, була б довіку вдячна.
- Ну заспокойся, може поговориш з ним, в притулку візьмете, он можна й сурогатну матір знайти.
- Сестричко, я його так кохаю, боюся втратити. Знаю, наважитися взяти з притулку не погодиться і про сурогатність теж. І для цього, треба немалі гроші.
- Ти заперечувати не спіши, подумай.
Надворі сипле перший сніг. Віктор, з хорошим настроєм, повертається з роботи. Зненацька, Віола підхоплює під руку,
- Привіт! Як добре, що я тебе побачила, тут така справа.. У нас в інституті є путівка в Карпати, давай Надю відправимо відпочити. Я знаю, ти вічно зайнятий на роботі, а їй варто відпочити, нехай трохи полікується, ну пройде якісь процедури. Відпочинок завжди йде на пользу.
- Гарна ідея. Я бачу, як вона хвилюється. І розумію, каже все нормально і я здоровий, як бик та чомусь не виходить.
Дівчина всміхнулася, зробила паузу, щоб він міг трохи подумати. Та відчиняючи вхідні двері будинку, він зазирнув і весело,
- А справді, давай зробимо сюрприз, нехай відпочине. Я на картку переведу гроші, візьми путівку. Ти ж мені готуватимеш вечері, не відмовиш?
-Та де б ти бачив, хіба ж я зможу. Мій бойфренд, на два місяці поїхав в Європу. З музеєм на виставку повіз картини, то ж я зараз вільна пташка.
Минали дні, Надія відпочиває в Карпатах. Віктор і Віола, весело проводять час, то на кухні, то ходили в кіно, навіть побували в музеї мистецтва. Одного вечора, Віола принесла пляшку коньяку, по кімнаті рознісся неприємний запах, здивовано запитав,
- А у нас що, якесь свято?
- Ех ти, зятьок, сьогодні в мене день народження. В інституті друзів пригостила, а ти, хіба не хочеш випити за моє здоров’я? Чекай, я тільки чоботи зніму,- нахилилася, потягнула замочок.
- Бачиш яка трясця! Чуть не впала. Тьфу - ти, знов замочок застряг!
Він вчасно підсунув стілець, посадив її. Не поспішаючи, двома руками взявся за ногу, миттєво почервонів. Намагався не піднімати голови, йому таки вдалося не пошкодити замок, зняв чоботи. Віола зірвалася з місця, за мить, вже була у ванній кімнаті. Дивилася у дзеркало, напружилася,
- І чого червоніти, ніби все нормально!
Ранок… на підлозі лежало три пусті пляшки з під спиртного. На дивані, Віктор солодко спав. Віола, спросоння не могла зрозуміти, чому вона опинилась біля нього і роздягнена, тільки в нижньому біл’ї.
Ото напилися - майнула думка – не думаю, що поміж нас щось відбулося. Та нехай, я випила трохи зайвого, він же мужик, мав бути тверезим.
Вже повернувшись, пусті пляшки зачепила ногою, почухала лоб,
- Ох, не фіга собі. Це ми все випили?
Віктор, так і не почув слова, не проснувся. Вона запізнювалася на роботу.
Два тижні пролетіли швидко. У поведінці Віктора, Віола не помічає ні яких змін. Вирішує, той вечір,як відгуляли її день народження, він теж не пам’ятає.
З відпочинку повертається Надія, життя продовжилося, без сварок і нарікань. Та через місяць, Віола розплакалася перед нею,
- Сестричко, люба, мій хлопець, ну Вадим, вже більше місяця за кордоном, а в мене ж було день народження. Ти зранку привітала, а ми ввечері добряче випили і….
Вона зразу не зрозуміла, до чого ця розмова, перебила її,
- Та вже кажи, що і…-, здивовано дивиться на неї, продовжила,
- Чорт забирай, кажи, що сталося? Тебе поперли з інституту?! Знайшла біду, чого журитись?! В іншому інституті собі знайдеш роботу.
-Та… я про це…. я від твого чоловіка вагітна.
Раптове клацання замка, як грім серед ясного неба. Віктор відчинив двері. Зблідла Надя, тихо шепотіла,
- Мовчи, потім поговоримо.
Цього ж вечора, щоб зняти стрес, Надія запропонувала відкоркувати пляшку вина та із сумки дістала коробку цукерок,
- Ми ж не обмили мій приїзд.
Сидячи на дивані, Віктор наповних келихи, обійняв її, поцілував в щоку,
- Ти вмієш робити сюрпризи…. давай кохана, за твоє здоров’я!
Біля телевізора, невдовзі заснув Віктор. Сестри обговорили план, як вийти з цього положення, основне, щоб ніхто нічого не знав.
Минуло кілька днів. Віола повідомила, що їде за кордон, буде жити в їхньому будинку. Похвалилася, що зустріла знайомого, він запропонував роботу перекладача. У відповідь, сестра привітно зазирнула в її очі,
- Молодець, моя люба! Давно пора бути самостійною!
Після її від’їзд, буквально через пару днів, Надія повідомила чоловікові, що вагітна. Від звістки, він був на сьомому небі, відразу ж категорично сказав,
- Завтра ж звільняйся з роботи. Ми цього так чекали!
Через три місяця, вона змушено йшла на обман, поскаржилася на болі в спині. Не гаючи часу, вирішили, що краще за кордоном народжувати. І він, повернувшись додому, з гімнаткою готувався до вступу.
Летіли дні за днями… минуло два місяці. Віктор на пару днів збирався полетіти до дружини, але змушений був відкласти. Кінь, з яким він працював, підвернув ногу. До виступу залишалося мало часу, інший кінь був норовистим. Для тренування, Віктор змушений був приділити багато часу. Тепер з дружиною спілкувався по скайпу. Віола запевняла, що із сестрою і дитям все нормально, на світ мала з’явитися дівчинка.
Одного разу при розмові, Віктор, усміхаючись сказав,
- Ой, я за вами так скучив. Бачу красуні, ви обоє на обличчі поправилися. Надійко, а собі Віола, там нікого не знайшла?
У відповідь, вже її побачив,
- Народиться дитинка, тоді повернуся, заберу Вадима, якщо він погодиться. Правда, ми посварилися, але по телефону спілкуємося. А що далі вже мабуть вирішить доля, бути нам разом чи ні.
Час пологів, припав саме з виступами Віктор. Надя по скайпу прийняла вітання, дуже задоволена, до себе пригортала дівчинку. Віола привітала Віктора, ніби, помилково промовила, що сестра в грудях має мало молока. І тут же заспокоїла його,
- Не хвилюйся, ваша Марійка, дівчинка славна, пухкенька, виросте! Зараз в магазинах багато дитячих сумішей, що замінюють молоко матері, то ж все буде добре!
Не минуло й двох тижнів, не попереджаючи, дві сестри з дівчинкою повернулися додому. Віола лише два дні допомогла сестрі бавити Марійку, повернулася за кордон. Прощаючись у обіймах, вволю наплакались, одна одній поклялись, цю таємницю приховати на все життя.
Подружжя ж немов діти, гралися з донькою, їх лиця завжди усміхнені, щасливі очі, повні надій і сподівання, що все буде гаразд.
Через два роки, вони гуляли на весіллі Віоли з Вадимом. Ніхто не знав, як їй було важко залишити свою доньку сестрі та вона витримала переживання, недоспані ночі. Через рік, народивши сина ( назвали Артуром), відчула душевне полегшення, тепер і в неї є справжня сім’я.
Минав час, на роботу в цирк Надя не повернулася. Часто їздять на конеферму, просто провести час та щоб на коні покаталась донька. Вона виросла красунею, люблячою дочкою, дуже схожою на батька. Вже позаду випуск у школі, закінчення музичного училища, згодом, при театрі музицирує на фортепіано. Майже щороку буває за кордоном, гостює у тітки.
По кімнаті плинули останні звуки Ноктюрна. Так непомітно пролетів час…ніби підкреслила свій спогад Надія.
Дзвінок у двері відволікає від думок, зазирнула на чоловіка,
- Це вже наші приїхали. Я відчиню!
Переступивши поріг, перед нею стояла Марія, біля неї, з букетом червоних троянд, доволі симпатичний молодий хлопець. За ним Віола з сином і чоловіком. Теплі обійми з матір’ю, поцілунки. Марія запитала,
- А де тато?
- Я тут, - відізвався батько, на інвалідному візку під’їхав до них.
Рум’яність щік дочки виказували хвилювання,
- Знайомтеся, це мій наречений Макс!
Хлопець, трохи соромлячись схилився, вручив квіти Надії. Вона від щастя, ледь стримує сльози,
- Заходьте мої любі! О, Артуре, хлопче, ти так виріс, мабуть теж скоро нас знайометимеш із своєю дівчиною?!
Він переступив з ноги на ногу, весело сказав,
- Та це… мабуть треба, ще трохи повчитися, а вже потім.
За вікном пролітає сніг… в кімнаті біля фортепіано, за круглим столом вечеряє дружня сім’я. Сестри сидять поряд, про щось тихо спілкуються. Ніхто так і не дізнався про їхню таємницю. Та мабуть все на краще, правильно. Адже вони разом, а це основне в житті. Тільки з родиною можна вирішити всі питання і завжди мати безцінну підтримку.
2021 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034646
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2025
автор: Ніна Незламна