СНІГУРОНЬКА
Що так Снігуроньку тягнуло
до того згубного вогню?
Вже краще б в річці потонула,
під ноги кинулась коню.
Але в блакитному убранні
стрибнула - і нема її...
По собі лùшила послання
ковтком розталої води.
В повітрі наче розчинилась,
її скінчилася пора.
Вогню віддатися на милість -
така дівоча давня гра.
Нас помаранчеве так тягне,
так нам проходу не дає,
йому піддавшись, тіло тане,
і тілом вже воно не є...
Та все ж роздмухуємо ватру,
і втягуємо до забав,
на будь-яку підемо втрату,
щоб нас вогонь обігрівав.
Наш жереб невідомий плине,
він наче марево в диму -
чи вийдем з нього ми живими,
чи пропадемо у вогню?..
10.02.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина петриківського розпису
СНЕГУРОЧКА
Что так Снегурочку тянуло
к тому высокому огню?
Уж лучше б в речке утонула,
попала под ноги коню.
Но голубым своим подолом
вспорхнула - ноженьки видны -
и нет ее. Она подобна
глотку оттаявшей воды.
Как чисто с воздухом смешалась,
и кончилась ее пора.
Играть с огнем - вот наша шалость
вот наша древняя игра.
Нас цвет оранжевый так тянет,
так нам проходу не дает.
Ему поддавшись, тело тает
и телом быть перестает.
Но пуще мы огонь раскурим
и вовлечем его в игру,
и снова мы собой рискуем
и доверяемся костру.
Вот наш удел еще невидим,
в дыму еще неразличим.
То ль из него живыми выйдем,
то ль навсегда сольемся с ним.
1958
Белла Ахмадулина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2025
автор: Тетяна Даніленко