Вічний солдат

Вічний  солдат

Я  відштовхнуся  від  зірки  Полярної,
і  розпочну  далекий  свій    зоряний  шлях,
зором  в  шуканні  надії  примарної,
не  постійної,  наче  дитинство  у  снах...

Поміж  зірок  я  пройдуся  стежинами,
мимо  темних  кутків    величавих  небес,
може,  вони  залишились  невинними,
і  в  собі  не  ховають  загострених  лез?

Може  знайду  я    там  окрай  жорстокості,
де  ще,  за  межею,  живе  доброта,
і  маяками  моєї  самотності,
будуть  зір  міріади  і  їх  повнота?..

Під  обрієм  ранок  родиться  болісний:
сьогодні  чиїсь  погаснуть  знову    світи,
згине  неправедний,  згине  і  совісний,
у  жазі  справедливість  докупи  звести...

Тисячі  років  людській  заповзятості,
для  тисячі  воєн  завжди  буде  свій  день,
під  зорями  Божими  забули  святості,
у  вірі,що  не  зупиниться  подих  легень...

Істота  людська  з  думками  тривожними,
я  вкопався  в  планету,  як  вічний  солдат,
різняться  обличчя  з  війнами  кожними,
під  небом  німим  у  сяйві  яскравих  принад...

Поспати,  хоч  трохи,  в  надії  примарної,
я,  наче,  кохану  обійму  свій  автомат,
у  небі  ж,  минаючи  зірки  Полярної,
дрони  ворожі  формують  кривавий  парад...


,
я,  наче,  кохану  обійму  автомат,
а  в  небі,  оминаючи  зірки  Полярної,
дрони  ворожі  формують  парад...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2025
автор: Межа реальності