Вічний солдат
Я відштовхнуся від зірки Полярної,
і розпочну далекий свій зоряний шлях,
зором в шуканні надії примарної,
не постійної, наче дитинство у снах...
Поміж зірок я пройдуся стежинами,
мимо темних кутків величавих небес,
може, вони залишились невинними,
і в собі не ховають загострених лез?
Може знайду я там окрай жорстокості,
де ще, за межею, живе доброта,
і маяками моєї самотності,
будуть зір міріади і їх повнота?..
Під обрієм ранок родиться болісний:
сьогодні чиїсь погаснуть знову світи,
згине неправедний, згине і совісний,
у жазі справедливість докупи звести...
Тисячі років людській заповзятості,
для тисячі воєн завжди буде свій день,
під зорями Божими забули святості,
у вірі,що не зупиниться подих легень...
Істота людська з думками тривожними,
я вкопався в планету, як вічний солдат,
різняться обличчя з війнами кожними,
під небом німим у сяйві яскравих принад...
Поспати, хоч трохи, в надії примарної,
я, наче, кохану обійму свій автомат,
у небі ж, минаючи зірки Полярної,
дрони ворожі формують кривавий парад...
,
я, наче, кохану обійму автомат,
а в небі, оминаючи зірки Полярної,
дрони ворожі формують парад...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2025
автор: Межа реальності