Між тими крутими горами.
Гой, у Карпатах
гори високі,
гори під хмари,
прірви глибокі.
Гой, наші гори
пахнуть землею,
пахнуть ланами,
пахнуть ріллєю.
Земля та пахне
хлібом врожаю,
хлібом без краю,
що достигає.
В хлібах тих часом
маки квітують,
блиском червоним
жовте гартують.
А тії маки
рвала Ганнуся,
в коси вплетала…
Я озирнувся.
Я озирнувся:
зачарувала…
Ганю! Навіщо
серце забрала?
Серце забрала,
не повернула,
як тії маки
в косах забула.
В косах забула,
сама як квітка.
Не запитала:
хто я і звідки?
Не запитала,
не подивилась.
А тії гори
в хмарах журились.
Гой, наші гори,
гори крутії.
Там я залишив
серце і мрії.
Гой, в наших горах
дівчат чимало…
А між горами
сонце вставало.
Над Синявой.
Там над Синявой
зорі палають,
ранком прозорим
зорі стихають.
Зорі стихають,
день піднімають,
рясно росою
в річку спливають.
В річку спливають
ряснії роси
з пахощем трав,
трав на покосі.
Степ за Синявой
буяє, росить.
Ранком Михайло
там сіно косить.
Там сіно косить
та не ворошить,
жде на Оленку,
на поміч просить:
« Де ж ти, Оленко,
довгії коси?
Тут над Синявой
гарні покоси.»
Тут над Синявой
Гостра Могила.
Сіно Оленка
там ворошила.
Сіно ворошить,
пісню співає
та на Михайла
все поглядає:
« Тут над Синявой
Гостра Могила.
Терен на згадку
я посадила.
Хай виростає
терен розлого.
Хай нагадає
милого мого.»
Час над Синявой
в зорях згорає,
рясно росою
в річку спливає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103226
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.11.2008
автор: Максименко Л.