ВІДЛІТАЮТЬ ОРЛИ

Я  на  нікого  не  кидаю  камінь,
Не  кляну  за  образи,  чвари  і  гнів.
Минаю  агресивних  кажу  :  "Амінь"
І  будую  високу  вежу  зі  слів.

Кожен  має  те,  що  заслужив  в  Бога
За  добро  -  добро,  за  зло  -    пекло,  і  ад.
Прошу  в  Бога  мир  ,  життя  -  без  тривоги,-  
Щоб  у  всьому  навести  порядок  ,  лад.

Та  не  все  так  є  ,як  хоче  людина
Буде  так  усе,  як  цього  хоче  Бог.
Як  людина  має  лице  людини,-  
То  немає  на  землі  бід  і  тривог.

Хто  прийшов  з  мечем,  від  меча  загине
Така  істина  у  писанні  святім.
Хто  на  ближнього  косим  оком  кине!...
Той  образив  Бога  поглядом  своїм.

Прийшов  у  наш  дім  варвар  ,вбивця  -  палач  
Спалює  села  міста  з  лиця  землі.
Ллється  невинна  кров,  чути  стогін  ,  плач...
Брудний  чобіт  топче  колос  на  ріллі.

О  Боже,    дай  катюзі  по  заслузі!
Хто  прийшов  з  війною  спали  у  вогні  .
Витре  сльози  тим,  хто  у  дикій  тузі
Мамі  ,що  втратила  сина  на  війні.

Хай  лиходій  :  кровопивця  -  гвалтівник!...
Зустріне    свою  панну  смерть  на  землі.
А  козака  меч  відрубає  "Z"  язик
Хай  горить  у  полум'ї  -    вічнім    котлі!

Немає  прощення  за  вбите  дитя,
Тим,  хто  насіяв  мін,  горя  і  біди.
Хто  поорав  градом  у  вирвах  життя!...
Хай  зникне  з  лиця  землі,  того  сліди!.



2-------------
Полечу  у  небо,  як  сокіл...
Насію  на  землю  білі  сніги.
Дощі  змиють  згарища  попіл
Сонечком  загою  рани  війни.

Відлітають  орли  в  небеса
Красиві,  безвусі  соколята.
Немов  в  клена  стрункого  краса
І  душа  у  них  ,як  птах  крилата.

Відлітають  орли    в  небеса
Від  вражих  куль  обпалені  крила.
Зчорніло  тіло  їхня  краса
Мліє  за  сином  матінка  мила.

Прости  ,  дорога  мамо  ,прости!,
Що  не  дарую  квіт  весни  тобі..
В  чорну  хустину  одягла  ти
Ходиш  наче  лебідка  у  журбі.

Повернусь  до  тебе  весною,
Коли  зацвіте  біло  -  біло    сад.
Зійду  зіркою  під  горою
І  осяє  наш  рай  у  зорепад.

Залишаю  я  вас    на  землі
Усіх  рідних,  кого  палко  любив.
Зійду  ясним  сонцем  на  ріллі
Зазеленіють  трави,    де  ходив.

Пробач,  дорога  мамо  ,пробач!,
Що  мало  на  землі  був    з  тобою.
Ти  витри  з  очей  сльози  не  плач!
Зросту  кленом  зашумлю  листвою...

3-----------------------

Цей  грішний  світ  летить  у  прірву,  в  безодню,
Ніхто  не  може  його  зупинити.
Воює  лихий  в    пятницю  великодню,  
Голодного  небачить  дядя  ситий.

О,  Скільки  тре,  віддати  на  плаху  життів!,
скільки  пролити,  ще  людської  крові.
Щоб  зійшло  сонце  миру  для  наших  синів,
З*єднатись  в  родину  в  храмі  любові.

А  на  моїй  землі,  йде  жорстока  війна,
Горить  в  полум*ї  земля  під  ногами.
Наш  корабель  Україна  тоне  до  дна,
О  боже,  спаси,  змилуйся  над  нами!

Понівечені  долі,  біль,  відчай  і  страх,
Брат    брата  холоднокровно  стріляє.
Під  завалами  у  згарищах  -  один  жах,
лихий  наші  землі  ,  нагло  займає.

Трясеться  від  зриву  ракетів  дитина,  
не  гроза  розколола  навпіл  небо.
З  коріння  вирвані  дуби  і  калина,
Крила  обпік  у  пеклі  війни  лебідь.

Світе,    почуй  мого  роду  страждання,  біль,-  
Спини  антихриста,  цю  кляту  війну!
Без  хати  мерзне  сирота    у  заметіль,
Платить  за  свободу  дорогу  ціну.


М.ЧАЙКІВЧАНКА.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2025
автор: Чайківчанка