Я на нікого не кидаю камінь,
Не кляну за образи, чвари і гнів.
Минаю агресивних кажу : "Амінь"
І будую високу вежу зі слів.
Кожен має те, що заслужив в Бога
За добро - добро, за зло - пекло, і ад.
Прошу в Бога мир , життя - без тривоги,-
Щоб у всьому навести порядок , лад.
Та не все так є ,як хоче людина
Буде так усе, як цього хоче Бог.
Як людина має лице людини,-
То немає на землі бід і тривог.
Хто прийшов з мечем, від меча загине
Така істина у писанні святім.
Хто на ближнього косим оком кине!...
Той образив Бога поглядом своїм.
Прийшов у наш дім варвар ,вбивця - палач
Спалює села міста з лиця землі.
Ллється невинна кров, чути стогін , плач...
Брудний чобіт топче колос на ріллі.
О Боже, дай катюзі по заслузі!
Хто прийшов з війною спали у вогні .
Витре сльози тим, хто у дикій тузі
Мамі ,що втратила сина на війні.
Хай лиходій : кровопивця - гвалтівник!...
Зустріне свою панну смерть на землі.
А козака меч відрубає "Z" язик
Хай горить у полум'ї - вічнім котлі!
Немає прощення за вбите дитя,
Тим, хто насіяв мін, горя і біди.
Хто поорав градом у вирвах життя!...
Хай зникне з лиця землі, того сліди!.
2-------------
Полечу у небо, як сокіл...
Насію на землю білі сніги.
Дощі змиють згарища попіл
Сонечком загою рани війни.
Відлітають орли в небеса
Красиві, безвусі соколята.
Немов в клена стрункого краса
І душа у них ,як птах крилата.
Відлітають орли в небеса
Від вражих куль обпалені крила.
Зчорніло тіло їхня краса
Мліє за сином матінка мила.
Прости , дорога мамо ,прости!,
Що не дарую квіт весни тобі..
В чорну хустину одягла ти
Ходиш наче лебідка у журбі.
Повернусь до тебе весною,
Коли зацвіте біло - біло сад.
Зійду зіркою під горою
І осяє наш рай у зорепад.
Залишаю я вас на землі
Усіх рідних, кого палко любив.
Зійду ясним сонцем на ріллі
Зазеленіють трави, де ходив.
Пробач, дорога мамо ,пробач!,
Що мало на землі був з тобою.
Ти витри з очей сльози не плач!
Зросту кленом зашумлю листвою...
3-----------------------
Цей грішний світ летить у прірву, в безодню,
Ніхто не може його зупинити.
Воює лихий в пятницю великодню,
Голодного небачить дядя ситий.
О, Скільки тре, віддати на плаху життів!,
скільки пролити, ще людської крові.
Щоб зійшло сонце миру для наших синів,
З*єднатись в родину в храмі любові.
А на моїй землі, йде жорстока війна,
Горить в полум*ї земля під ногами.
Наш корабель Україна тоне до дна,
О боже, спаси, змилуйся над нами!
Понівечені долі, біль, відчай і страх,
Брат брата холоднокровно стріляє.
Під завалами у згарищах - один жах,
лихий наші землі , нагло займає.
Трясеться від зриву ракетів дитина,
не гроза розколола навпіл небо.
З коріння вирвані дуби і калина,
Крила обпік у пеклі війни лебідь.
Світе, почуй мого роду страждання, біль,-
Спини антихриста, цю кляту війну!
Без хати мерзне сирота у заметіль,
Платить за свободу дорогу ціну.
М.ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2025
автор: Чайківчанка