Моя неспішна, чергова розмова з собою.
Ну що? Дочекалась? Й надалі сама?
Минули роки, хто є поряд з тобою?
Ти ж наче заміжня. Є діти, сім'я.
Чому ти засмучена, в чому причина
і що так гнітить, ти сама не своя?
Чому знову й знову в очах "ніч полинна"?
Приховані сльози, ридає душа?
Спинись, озирнися, і спробуй довкола
розгледіти те - задля чого жила.
Воно так завжди є, що крутиться коло,
періодів віри, жалю й забуття.
Все було: бажання, надія, натхнення,
прекрасне, чудове, палке почуття.
І подих в останнє і втрачена віра,
і біль що до краю наповнив життя.
І знову, без злету, і знову потиху,
латала із клаптиків своє буття.
На осліп, зі страхом, немов би із прірви,
тягнула в майбутнє вже нове життя.
Що до любові? Достатньо є в тебе.
Скеровує вчинки, дає забуття.
Були й теплі дні у колі родини.
Була й неймовірна спокійна пора.
Чого ж стільки болю, чому ж так щоночі?
З собою розмова про сенси життя?
Чому ця самотність, чому при всій СИЛІ,
безмежно ранима, жіноча душа?
Щоночі розмова, сама із собою.
Я сильна, я зможу, я в себе одна.
І сльози в подушку, щоб ніхто не помітив.
Самотня -заміжня. Це факт із життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Димна