Не картай мене, матінко, строго.
Я спішився до тебе, як міг,
Та стелились пекельні дороги,
Не пускали на рідний поріг.
Манівців подолав я чимало,
Небезпеці сміявся в лице.
Хуртовії грудневі шмагали,
Вороги віднімали усе.
Я дістався би... Віруєш, мамо? –
Та забрів у небесний я сад.
Тут спокійно, як вранці у храмі,
Лиш немає стежини назад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030489
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2025
автор: Оксана Дністран