І
Ти – мов пісок, немов вода крізь пальці:
Я бачу, та не можу упіймати.
Минає ніч самотньо, але вранці
Тебе ізнов продовжую шукати.
А ти – мов вітер: вислизнеш і зникнеш,
І я лишусь самотня, як завжди.
І до кохання, мабуть, ти не звикнеш
Й мені зоставиш лиш свої сліди...
2003.
ІІ
Неначе час в пісочному годиннику,
Ти вислизаєш, тільки-но торкнусь.
Думок твоїх не можу зрозуміти я;
Й до божевілля втратити боюсь
Твій погляд, руки, усмішку і слово...
Але піском крізь пальці ти вже зник
(Бо ти не час і ти не у годиннику),
Лише в очах застиг німотний крик.
2003.
/Малюнок автора./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2025
автор: Анно Доміні