Безмовна і безбарвна я, настільки
Зболіла і стомилася душа.
Безсонні ночі тягнуться без ліку.
Тобі ж здається, що держуся стійко,
Тому мене давно й не утішав.
А ти скажи про те, що дощ зимовий
Грибницю розбудив - дива ж які!
Веди до лісу. На мою відмову
Ти не зважай. Обридлий сплін ранковий
Жбурну на листя посеред пеньків.
І мабуть закричу, піднявши руки.
Злетить сорока у височину.
Злякаюся й сама я того звуку,
Але залишу в нім себе, бездуху,
І впевненість колишню поверну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2025
автор: Горова Л.