А я –
непомітна у просторі Всесвіту жінка,
з думками гінкими,
із серцем, як Всесвіт самий.
Я – матір прароду,
в якої на сутність – хвилинка.
Ти сили моєї із погляду,
слова надпий.
В собі я несу
нерозхлюпану ніжність любові
до кожної днини,
що сонцем виходить у світ,
до стиглого обрію
в тихі часи вечорові,
до ще не народжених кимось в уяві
орбіт.
Мене приречи ти
на вічність незвідану, Боже.
Повір у всесильність
безмежних моїх почуттів:
дух смерті тоді
подолати Людину не зможе,
бо в кожній клітиночці жінки –
сто сотень життів.
Ілюстрація до вірша - робота ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2024
автор: Наталія Погребняк