Лягла й мені вже осінь на плече,
Нагадуючи про літа солідні,
Котрі, немов журавлики, ключем
Летять туди, де мрії заповітні.
Ще в коси не навідалась зима,
Хоча краса жіноча ледь прив’яла,
Але життя прожито не дарма,
Здавалося, мудрішою ставала.
Пізнаючи буття свого азИ,
Терпіла біль падінь і злетів радість,
Відчула й смак солоної сльози,
Коли зустріла у дорозі зраду.
І хоч літа свій не збавляють біг,
Душа не поспішає ще старіти,
А пам’ять отчий стереже поріг,
Що вмів холодну душу обігріти.
21.12.2024
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2024
автор: Ганна Верес