Козача Лопань моє рідне селище,
Серце тріпоче від мороку і болю,
Хати, долини, дерева - скрізь згарище,
Руїни – привиди, аж пекучо оку.
Люди понівечені, життя в підвалах,
Війною виснажені, в душі тривога,
Давно вже мрії приспані у завалах,
На жаль і втрачена до життя дорога.
Посадка, рів і шлях окроплений кров'ю,
Їхали танки, знищували все святе,
Не посміхнулась доля сину – герою,
Який любив свій рідний край понад усе.
Вас скільки дітки… полягло при землиці…
Вступали в бій, дивлячись смерті у очі,
Між хмар птахами зникли в небесній висі,
Шукали прихисток під покровом ночі.
Вже третій рік блукає смерть по окрузі,
І не потрапити туди й на хвилину,
Навіть на цвинтар, де родина і друзі,
Ущент розбитий і бомблять без упину.
І все ж блукають думки в любов одіті,
Війна закінчиться і розквітне мрія,
Настане мир, благодать божа на світі,
Життя не згасне, як свіча - є надія…
Бо материнське серце вірить ЗСУ.
Чому так часто, плаче небо,
Вогонь всебічний смажить хмари,
Та хто посмів порушить кредо,
Несуть на землю темінь, чвари.
Вогонь, руїни, оголена,
Осінні сльози?І не тільки,
Зриви шахідів, синь зболена,
Роздерте небо. О, зла стільки!
Знов зграя воронів край неба,
На мить світило рине в пітьму,
А ти стоїш під голінеба,
І ката клянеш, злобну русню.
Летять снаряди, як примари,
Жаль не сховатися від біди,
Такі у снах, бачив кошмари,
Адже не ждав, нападу, війни.
Чому плаксиве піднебесся?
Щодня хоронять дочок, синів,
Тож ти в зневірі лишаєшся,
Війна поглинула... цвіт всіх мрій.
Не стих, пече материнський біль,
Полинні сльози, з неба зливи,
Ущент розбите зерно надій,
Лихо тебе, не ощасливить.
На склі вікна чорні краплини,
Ніби у мареві століття,
Коли ж позбудемось ск*тини?
Яка несе смерть і жахіття.
09.12.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2024
автор: Ніна Незламна