Де та стежка, якою могла б я вернутись до тебе?
Хоч на трохи, щоб чути було мого окрику звук.
Там обабіч не верби сухі, а трояндові стебла,
Там від рідних долонь у домашньому затишку тепло,
Там не відає серце гіркого зітхання розлук.
Я б тобі закричала: Дивися під ноги, бо сліпо
За примарною мрією бігти - не стане доріг.
То світанки завжди починаються сонячним німбом.
День і грози приносить. Вони і проходили, ніби.
Найстрашнішу грозу, бачу, вечір тобі приберіг...
Я б гукнула про те, яку путь обминути, розбиту.
Який шлях обійти, він, прямий, у безвихідь веде.
Та я б просто тебе зупинила, щоб поговорити,
Щоб навчити хоча б однієї простої молитви!
Юна Лесю моя синьоока, прожитий мій день.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2024
автор: Горова Л.