То не з золота намисто –
Зорі миє ніч в воді.
День липневий притомився –
Спить в космічній бороді.
Трави кутаються в роси –
Ті ж іскряться і горять.
Горді мають вони пози,
Здатні тишу підкорять.
Місяць теж не забарився –
Виплив у човні своїм,
У скупій росі умився,
Слухав трелі солов’їв.
Обізвався: «Ви ж співайте, –
Не шкодуйте голосів,
І радійте, і кохайте,
Тіште серденька усім.
Ще до осені далеко –
Розкошує скрізь краса.
День настане, то лелеки,
Будуть небо колисать!»
Зорі слухали ту мову,
Що з його лилася вуст.
«Моє слово – не полова,» –
Мовив, підкрутивши вус.
25.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027859
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2024
автор: Ганна Верес