... зараз усе стече з тих холмів водою і глиною,
коричневими пухирями
під блискавками і могильними хмарами:
і вершники, і розп'яття, й ті, хто на них!
Окрім Нього... Так видається.
Перекрутиться, наче гудзик, блискучий шолом,
відокремляться лати від торсу,
захлинуться в багнюці солдати.
Спис, яким проштрикнули Його бік,
буде далі спливати кров’ю.
Заховається кавалькада в селищі,
утечуть глядачі, що трималися осторонь.
Білим-білим постане обмите тіло,
мармурове наче на фоні того катаклізму.
І ніхто б не зміг Його зрушити,
доки час не прийде знімати з хреста.
Не загояться навіть дірки од цв’яхів.
А з живих тільки Мати втримається на ногах,
доки все навколо, куди не поглянь,
і змиватиме,
і змиватиме злива...
14.10.2024.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2024
автор: Валерій Коростов