А твоя смерть поранила мою душу
І день за днем я згораю, як свічка.
А ти - сказав : " живи"!...і я жити мушу...
Ходжу поміж людей, як темна нічка.
Не тішить мене , цей земний рай - білий світ
Весна під дощем, я не бачу сонця.
Ластівка мила рветься високо в політ...
І під дощем тулиться до віконця.
Я думала пісня врятує від біди
Злітала у сад ,де співає пташка.
Слухала , як воркочуть мило голуби...
Літо без сонця і на душі важко.
О ні, я не літаю високо, як птах
Я хочу лиш знайти - пречисте небо .
Шукаю твій образ - братчику у снах,
Щоб чути, хоч одне слово від тебе.
А я, як ластівка промокла під дощем
Заглядаю у віконце до хати.
Стоїть хата наче сирота...в душі щем...
Хто мене зустріне із доріг брате?...
Хто відкриє двері до рідної хати?...
І запалить вогник тепла у душі.
Нема батьків, і тебе дорогий брате...
В коліно трави, кропива, спориші...
Я не жаліюсь і не плачу на долю,
Господь ,дав усе у житті, що треба.
Втрачаєм рідних, серце щемить до болю...
Тримає молитва - високе небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016760
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2024
автор: Чайківчанка