Я бачу крихти еволюції.
Я розвиваюсь. Може буть,
Що недарма ще кволі руці
Давно колись я протягнуть
Вперед, до ламп ще невідомих,
Горів бажанням; підійти
В асимптотичнім прямуванні
По списках, по нестачі ком.
Й до схованих примарних мрій…
«В перепочинках дій же ти,
Біжи кудись з дощами манни,
Мурах морозом обігрій
Зустрічну душу!» Чи знайому?..
«Най повен човен перемовин
Не проплива дарма в мілком(у~)
# -о
(~О)зерці в рвах каменоломень».
Я бачу страх в кривому люстрі.
Це все примара, може буть,
Дорожній пил в димах індустрій.
Я залишив позаду лють,
Ненависть до чужих «gambetto».
Так скоро знову довгождане
Таки настане тепле літо,
Так скоро знову в літу кане…
Повикидав усі експромти
Що супроводжували шум,
Архі(в:)топи(в:) Евксинськім Понті –
Колись я кращий напишу.
«Як оптимізм чуття застелить –
Тріщання скіпок вже не чуть».
Іду вперед, шукаю велич.
Чи сколихну світ? Може буть.
02.05.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2024
автор: Редріх