Sonnet 4 by William Shakespeare
Unthrifty loveliness, why dost thou spend
Upon thyself thy beauty's legacy?
Nature's bequest gives nothing, but doth lend,
And being frank she lends to those are free:
Then, beauteous niggard, why dost thou abuse
The bounteous largess given thee to give?
Profitless usurer, why dost thou use
So great a sum of sums, yet canst not live?
For having traffic with thyself alone,
Thou of thyself thy sweet self dost deceive:
Then how, when Nature calls thee to be gone,
What cceptable audit canst thou leave?
Thy unused beauty must be tombed with thee,
Which usd lives th'executor to be.
---------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 4 (за мотивами)
Розтратнику, втрачаєш марно ти
Природи спадок — буйний цвіт краси…
Не втримати цієї буйноти
невільним скнарам! Ти не віддаси
скарби свої, але ж ти дуриш всіх,
привласнивши багатство — не твоє,
а спільне. Це твоє багатство — гріх,
воно прибутку зовсім не дає…
Коли ж настане смерті мить сумна,
яким він буде, твій останній звіт?
Сувора доля, та вона ж одна.
Невже залишиш так безглуздо світ?
Куди цей шлях розтрати приведе?
Краса твоя безплідно пропаде…
(березень 2017 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2024
автор: Геннадий Дегтярёв