У синім небі знов лелеки в'ються...
Лелеченьки, веселики ясні.
Є поміж них і мій малий журавлик,
гойдає ген хмарину на крилі.
Його я упізнав! Це наш крилатий,
це наш отой веселик молодий.
Це він, як осінь золотила гай наш,
у теплий край летіти не хотів.
Всі журавлі зібралися у зграї,
а він ходив, неначе щось шукав.
"Не хоче відлітати наш журавлик,"-
тоді татусь зажурено сказав.
Я часто говорив:"Послухай, друже!
Лети мерщій, бо ж крилоньки дано!
Я підросту й залишу свою хату,
в весняному саду своє село.
Лети, маленький! Крилонька зміцніють,
тебе піднімуть легко в синю вись.
Та тільки пам'ятай, що я чекаю,
весною ти, будь ласка, повернись!"
Він полетів... А що ж було робити?
До зграї вже останнім він пристав.
Що рідний край є наймилішим в світі,
малий журавлик, видно, тоді знав.
Де тато й мама, і твоя родина,
де поле й річка, і квітучий гай,
й твоя тут Батьківщина є, дитино,
до неї, як журавлик, повертай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2024
автор: Надія Башинська