Пелюстки́ оси́пались додолу.
Білий квіт із весен полишав.
Оцвіла. Лишилась напівгола
неприкрита, зболена душа.
Вітер шарпав, обривав і зносив.
Неістотне падало, тонке.
Забілило дивно білі коси –
То вінок? Чи юності букет?
Не збулось... Роса бринить на віях.
(А наснились відблиски світань.)
Білий квіт у людях не старіє –
У тобі весніє він, поглянь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2024
автор: Білоозерянська Чайка