Моі гороньки, по твоїх вершинах,
Ютубом, думками, душею літаю.
Лежу в квітчастих обіймах полонини,
І аромат кожною клітиною вдихаю.
П'ятдесят відтінків зеленого раю,
Змушують мрії горіти.
Знайти б квітку едельвейсу,
Щоб серце нею зігріти.
Хмарки,мов душі без імен, пливуть,
На вершинах зупиняються спочити.
Тиху розмову з скелями ведуть,
Та прагнуть сльози там свої пролити.
У прозоро-кришталевих очах,
Бачу втоплені небо і зорі.
Зустрітись б з ними у тихих ночах,
Та бракує сили й волі.
Завжди на сторожі, десь поруч таяться,
Подруга злива і товариш буревій.
Бувають привітні, а часом сердяться,
Демонструючи стихійний бій.
Ягідні поцілунки фарбують вуста.
Аромат чебрецю тьмарить розум.
Теплий вітер до себе пригорта,
Мило шепоче на вушко прозу.
Мої гори, мої гороньки Карпати!
Вершини і стежки лікують рани.
Усю велич твою мрію пізнати,
Бо краса та - для душі моєї храми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Окsi