Олег Коцарев. Чаинки богов

у  каждого  маленького  домика  на  нашем  склоне  селёдочницы
деконструированной  речки
есть  своя  изюминка
вот  например  у  этого  две  крыши
разной  степени  обшарпанности
у  того  –  окна  из  целлофановых  желудков
у  одного  проволока  вечно  шкварчит
у  другого  проволока  колючая
а  вот  дом  которого  нет
оригинально  ничего  не  скажешь

а  что  же  этот  дом
обходим-обходим  и  ничего  интересного  вроде
крыша  стены  забор  вишня
всегда  с  неё  воруем  и  украдем  сейчас  снова
пусть  на  улице  и  март
теплица  что  тут  ещё

о  наконец
посмотри  у  него  одно  окно  светится  в  вечернее  время
фиолетовым  цветом  марганцовым
чудесно  можно  жить  можно  дышать
если  тусклые  мерцающие  лампочки  в  покосившихся  хатах
с  заросшими  заборами  желают  и  требуют  ассоциироваться  со  старостью
слепящие  звонкие  лампы  в  крепких  домах  со  зрелостью
нежные  светильники  окутанные  ужасом  мира  с  детством
то
всем  им  вопреки
фиолетовая  лампа  –  символ  бессмертия
режет  темноту  отсекает  собачий  лай

торжествуют
чаинки  богов  в  фиолетовом  свете

из  десятиэтажки  в  двухстах  метрах  отсюда
одно  окно  тоже  хитро  отвечает
фиолетом

23.02.2024

(Перевод  с  украинского)

ЧАЇНКИ  БОГІВ

у  кожного  маленького  будиночка  на  нашому  схилі  оселедниці
деконструйованої  річки
є  своя  родзинка
ось  наприклад  в  оцього  два  дахи
різної  міри  чухальності
в  отого  —  вікна  з  целофанових  шлунків
в  одного  дріт  вічно  шкварчить
у  другого  дріт  колючий
або  будинок  якого  нема
оригінально  нічого  не  скажеш

а  що  ж  цей  будинок
обходимо-обходимо  й  нічого  цікавого  наче
дах  стіни  паркан  вишня  з  якої  завжди  крадемо  і  вкрадемо  зараз  теж
хай  на  вулиці  й  березень
теплиця  що  ще

о  нарешті
подивися  в  нього  одне  вікно  світить  у  надвечір’я
фіолетовим  кольором  марганцевим
чудово  можна  жити  можна  дихати
якщо  тьмяні  мерехтливі  лампочки  в  похилених  хатах
при  зарослих  парканах  хочуть  вимагають  асоціюватися  зі  старістю
сліпучі  дзвінкі  лампочки  в  міцних  будинках  зі  зрілістю
ніжні  світелка  огорнені  жахом  світу  з  дитинством
то
всім  їм  усупереч
фіолетова  лампа  —  символ  безсмертя
ріже  темряву  відтинає  собачий  гавкіт

тріумфують
чаїнки  богів  у  фіолетовому  світлі

і  з  десятиповерхівки  за  двісті  метрів
одне  вікно  теж  хитро  відповідає
фіолетом

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007098
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 29.02.2024
автор: Станислав Бельский