***
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати,
коли не повертаються солдати
від териконів чорного Донбасу, –
розбитого доще́нту рай-шинквасу
що лихварів та зрадників поїв…
А тут, земля і вільний дух полів,
невгнутий, незалежний і розкутий,
панами і «совєтами» роззутий,
що над степи несе, немов би вітер,
як ніби заповіт із давніх літер,
назавжди вбитих подихом свободи
у їх спіралескручені обводи
всіх наших генів, мічених мечами,
освячених правічними кошами,
козацьких нездоланних тих епох…
Обабіч ми зросли в чортополох
на ро́зтанях доріг і євротра́си,
де гречкосії та іконостаси
знайшли собі причастя оберіг…
Якби ще хто, то все злюбити міг…
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати…
А ми, хто полюбив, то всі - солдати…
25.02.2024 р.
©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2024
автор: Hmelyar