Побратиму
Душа моя. Я так втомилась!
Так довго я тебе ждала.
І знову ..знову..
загубилась.
Рідний, тебе Не вберігла!
І ти , і я - ми знов в неволі.
А діти наші ..ще малі
Ми душі чисті були, голі
пали нас , пекли вогні
Жадоби, підлості людської
Любові чистої блакить
В очах твоїх, бриніла болем
Мій друг рідний
В руках лежить!
Мов у бою, загинув, знову..
Склянії очі ..клята кров..!
Боги продажні, серед ночі
За що ви забрали любов?
І віру?
А надія ..
...знаєш.
Та, що
матуся берігла
Дитина то..
Нерожденна..!
За волю, -серце віддала.
На тую плаху, пекло люте
Де всі іуди-копачі...
Коли помру, най стане диво
Зіллються в єдне Дві свічі!
Я,знаю, маєм часу трохи
Ще Бог лишив для боротьби
Пустили знов на землю Боги!
Ми в єдності, в бою лихі!
Мій побратиме, моя душе!
Кожне життя разом.в бою
Шкода, що я тебе ховаю
Чи може меч отим кую?
Ой, краще б та китайка вкрила
мене,
Не тебе, сокіл мій!
Ще станем поруч, в Єдні крила!
Немає смерті,
Ще оживе Весна Надій!
Ти поруч, знаю.
Не покинеш!
Ще років 20 і один.
В палкеє літо , друг єдиний,
Мене додому проведи!
Ан. БУК-СТЕФКО
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006619
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2024
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)