Вимішуєш долю, як тісто для хліба,
зернинку лелієш у жерлі війни.
Солдате, синочку, чи ти хоч поснідав?
Мовчать серед степу загиблі сини.
Поллються із хмар сльози Діви Марії,
витріпує вітер під шоломом чуб.
Матусенько, нене, на Вас лиш надія,
щоб Хліб Український ніколи не згруб.
Бо хто ми без Хліба? Самі вовченята.
Для нас не закрите ж Европи вікно?
Та хтось висипає бездумно, затято,
мов душі загиблих на землю – зерно.
13.02.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: Микола Соболь