Слуги народу
Ці люди мертві, але не знають цього,
Їх душі – попіл, а тіла – холодний лід,
В очах байдужість до життя чужого,
Їх жадібність собою затуляє світ.
Одягши кожний вишиту сорочку,
Під куполом скляним ввійшовши в раж,
Завзято м’ясорубки крутять ручку,
Де мелеться людський кривавий фарш.
Тріщать хребти і лупають суглоби,
Кровиця ллється рясно, як вода,
Та їм все мало, мало тої крові, щоби,
Жахливу спрагу вгамувать сповна.
Забивши м’ясом ненажерливі горлянки,
Наступних півмільйона кидають під меч,
А з-під новенької зручної вишиванки,
Видніється старий чекістський френч.
Їм по цимбалам все, вони зажди при владі,
Хоч синьо-жовтий, хоч червоний стяг,
Їм навіть триколор не стане на заваді,
Якщо дозволять порпатись в кістках.
За свіжий кусень животрепетної плоті,
Себе нечистому у рабство продали,
Цим упирям плювать, що буде потім,
Бо мертві вже, але їдять живих завжди.
За що ж нам цих перевертнів засилля?
З якого кола пекла нам прислали їх?
Панове, пробудіться врешті від похмілля,
Це ми самі колись їх вибрали усіх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2024
автор: Костянтин Вишневський