Гаспара Стампа CLXXXII. Життя біжить вперед, а я зітхаю

Життя  біжить  вперед,  а  я  зітхаю,
марную  кращії  літа  мого  життя,
жаль,  що  спалила  їх  усі  без  вороття,
на  того  дивлячись,  кого  кохаю;

коли  і  як  це  станеться,  не  знаю,  
з  коханням  ще  прийдуть  щасливі  відчуття;
можливо  житиму  тоді  без  каяття,
коли  пройду  через  усі  печалі.

Я  знаю  правду,  що  між  нами  стане
чи  то  розлука,  чи  то  брак  любові,
кінець  блаженству  вже  не  за  горами.

Мені  Амур  в  майбутньому  готовив
не  те,  чого  моя  душа  чекала,
я  винести  не  зможу  стільки  болю.

[i]Сонети  Стампи  наслідують  Петрарку  за  формою,  темою  і  мовою.  Для  Петрарки  його  кохання  з  першого  погляду  і  на  все  життя  болісне  через  нерозділене  бажання,  його  Лаура  мовчазна,  позбавлена  права  говорити,  вона  не  суб'єкт,  а  об'єкт  кохання.  Стампа  теж  запевняє,  що  шалено  закохалася  з  першого  погляду.  Її  кохання  таке  ж  холодне  і  далеке,  як  у  Петрарки.  Але  бажання  Стампи  кохати  -  це  не  фантазії  чи  мрії,  як  у  Петрарки,  а  переживання  щастя  і  пам'яті  про  нього.  На  відміну  від  Лаури,  коханий  Стампи  -  емоційно  віддалений  чоловік,  холодність  якого  випливає  не  з  його  цнотливості  чи  моральної  переваги,  а  з  того,  що,  насолодившись  коханкою,  він  покинув  її.
Як  і  Сонет  І,  цей  сонет  містить  пряме  посилання  на  Петрарку  -  цитату  з  його  сонету  CCLXXII.  Життя  біжить  вперед...  Але  на  відміну  від  Петрарки,  Стампа  в  своєму  сонеті  чекає  в  майбутньому  не  Смерть,  а  щасливе  взаємне  кохання  з  іншим.    [/i]

[b]Gaspara  Stampa  Rime  CLXXXII[/b]
La  vita  fugge,4  ed  io  pur  sospirando  
trapasso,  lassa,  il  più  degli  anni  miei,  
né  di  passarli  ardendo  mi  dorrei,  
a  la  cagion  de’  miei  sospir  mirando;  

se  non  che  non  so  punto  il  come  o  ’l  quando  
den  le  mie  gioie  dar  luogo  agli  omei;  
ché  forse  a  poco  a  poco  m’userei    
ad  andar  le  mie  pene  sopportando.  

Anzi,  misera,  io  so  che  sarà  tosto,  
ché  per  partenza  o  per  cangiar  volere  
il  fin  de’  miei  piacer  non  è  discosto.  

E,  perch’Amor  mel  faccia  prevedere,  
non  è  per  questo  il  mio  petto  disposto  
a  poter  tanta  doglia  sostenere.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004239
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2024
автор: Зоя Бідило