У білому полі, там чорнії вирви,
Там тиша холодна і вітер мовчить.
Порушені були зимовії фарби
І сніг червоніє…на сонці блищить.
Учора стогнала земля від металу,
Пекельний вогонь її груди порвав.
І губи юнацькі про маму згадали,
Як постріл шалений життя обірвав.
Заплакало поле, прийнявши дарунок,
Червоні корали застигли в снігу.
Відчула земля той останній цілунок,
Бо юність була перед хлопцем в боргу.
А кров просочилась у мерзлу земельку,
Її об’єднало там вічне життя.
Барвінком весною зійде помаленьку
І встелиться ними відтала земля.
Не рвіте барвінок, то душі юнацькі,
То позначка смерті і викрик життя.
Його так багато, немов Шлях Чумацький,
Квітують і плачуть вкраїнські поля.
22.01.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2024
автор: Степан Олександр