Немає світла майже третій день,
Мобільний (здох),але горить свіча.
То тиск високий, то нічна мігрень,
Лиш пес уранці радо зустріча.
Великий дім на старість зайвим став,
Хоч рідні стіни, але вже сумні.
Десяток восьмий паспорт розміняв,
А наніч страх лунає в голові.
Роки минули, а бажання не збулись,
Діти роз’їхались… онуки теж туди.
«Щаслива старість!» мріяли колись,
Кудись пішла… лишила лиш сліди.
Набридла тиша, бо лякає з за вугла,
Кімнатні квіти, мов зимовий сад.
Тихенько в вікна сонце загляда
І знов рясний спустився снігопад.
Від безнадії сльози полились,
Здається проти тебе цілий світ.
Нема з ким розмовляти? Помолись.
І в дзеркало скажи собі привіт.
І от з’явилось світло по хатах,
Безмежна радість душу наповня.
Летить енергія в мобільник по дротах,
І вже лунає дзвоник, як щодня.
-Алло, Матусю, як Ви там, живі?
Бо третій день нема у Вас зв’язку!
А маму сльози давлять у душі…
-Усе нормально, слава Богу! Ще живу!
17.01.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2024
автор: Степан Олександр