Наче лотос в воді, між каміння й латаття,
Квітка грішної пам’яті на поверхні тремтить,
Знов у третьому сні, що приходить лиш зрання,
Дежавю наших зустрічей, що були десь, колись.
Без законів відносин, на інстинктах душі,
Не вкладаючи в рамки, почуття і бажання,
Ми стосунки палили кожен день у вогні,
І зуміли, здається, все ж спалити кохання.
Може нам не дозволено жити у щасті,
Засинати в обіймах, прокидатися поряд,
Може просто у долі хотіли ми вкрасти,
Той, що мчав у майбутнє, повз нас, пристрасний потяг.
Квітка лотосу-пам’ять…На пероні ми знов…
Лиш на різному кожен замерзає вокзалі,
Нам на зустріч друг другу не зробити і крок,
А шляхи з перехрестя, йдуть окремо вже далі.
Ікебаною стане той лотос напевно,
Без води, пам’ять висохне мов джерельце в степах,
Можна жити…Живуть же, мільйони окремо…
Та без тебе у Всесвіті, мені щастя нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2024
автор: Ярослав Ланьо