Толочить час років надбання,
Піском збігає у щілину.
Життя шукає виправдання,
Тому, що піддається плину.
Від кроку першого земного
Маленької іще дитини,
До поступу, що від порога,
Веде в майбутнє по стежині.
В майбутнє, що стає минулим,
Та плечі муляє, товчеться.
Серце болить, коли є чуле,
Не все ж задумане вдається.
А час летить, мов вітер в полі,
Роки гортає за роками.
Біжить шляхами, де тополі,
Спадає пилом поміж снами.
Щоб відродитись, як зуміє,
В новому тілі, в дні прийдешнім.
Та, доки сонце ще зоріє,
Своїй порі всміхнись тутешній.
09.01.2024
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2024
автор: Валентина Ланевич