В’язала із соломи доні ляльку,
її в розшиту плахту одягала.
Хіба тобі для доні долі жалко?
Аби їй щастя не було замало.
Щоб не зреклася свого краю й роду
і не шукала щастя в іншім світі,
любила над усе свою свободу,
лише у ній зростуть щасливі діти.
Хай мотанка її оберігає,
живе у ляльці вічно подих мами.
Як соловей затьохкає у гаї,
перше кохання не хворіє снами.
Змотай і ти своїй дитині ляльку.
В малечі втіхи буде хай по вінця.
Щоби любила Україну палко.
Такі ми з прапрадіда – Українці.
07.01.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002489
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2024
автор: Микола Соболь