(із циклу Карашинські жита)
Впаде світанок в золотаві ниви
і заспіває поле до межі.
Були з тобою там не раз щасливі
та стали один одному чужі.
Мені буває пам'ять залоскоче
і я іду відразу у поля.
Чумацький Шлях веде ж мене щоночі
туди, де має кінчитись земля.
А їй немає ні кінця ні краю,
лиш обважнілі золотом лани.
Народжуюсь щодня та помираю,
щоб повернутись у незбутні сни.
03.01.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2024
автор: Микола Соболь