Смілива синичка ( казка)

         Край  лісу  на  дубі,  у  старому  дуплі  жила  синичка.  Вона  завжди  весела,  хитра  і  помітно  смілива.  Всі  друзі,  її    так  і  називали    -  Сміленька.  У  дуплі,    синички  іще  відпочивають  а  вона  щоранку  перша    випурхне  і  радо  присяде  на  гілочку,  співає,
-  Цвінь-цвірінь,  цвінь-цвірінь,  цвірінь,  цвірінь,  цвірінь.
Їй  подобається  співати,  в  цей  час,  здавалося  що  на  який  час  і  вітерець  вщухав.  Цю  пісню  слухає  ліс  і  всі,  хто  у  цю  пору  в  ньому  живе.
За  кілька  хвилин,  вже  поруч  з  нею  друзі.  Радо    цвірінькаючи,  розліталися    у  пошуках  сніданку.  Їли  синички,  хто  що  знайде.  Хто  комашок  ловив,  чи  знаходив  гусінь.  А  хтось  із  них    любив  поїсти  зерняток,  чи  лісових  ягід.
 Добре  й  веселіше  весною  і  літом,  адже    легше  знайти  харчі.
   Сонечко  сходило  і  заходило,  минали  дні  і  ночі.  Усі  синички-трудівниці,  на  зиму  завжди  роблять  запаси.  Ховають  зернятка  трав,  соняха  та  ягоди  у  своїй  схованці,  чи  у  дуплі.
 Давно  минула  весна,  за  ним  і  літо.  Уже  й  пізня  осінь,    лякала  прохолодою  і  затяжними  дощами.    Синички  юрбою  ховалися  у  дуплі.    Інколи  усім  і  місця  не  вистачало  та  синички  не  покидали  подружку.  Недалеко  знайшли  старе  дупло  білочки,  там    і  ховалися  від  негоди.    Вночі,  щоби  в  дуплі  було  тепліше  спати,    тулилися  одна  до  одної.
Одного  ранку,  синичка    хотіла  випурхнути  з  дупла.  Та  вона  лише  на  мить  висунула  голівку,  як  на  неї    посипав    білий-білий  сніг.  А  вітер  наче  навмисно  повіяв  сильніше,  здійняв  сніг  і  сипнув  їй  у  очки.
 -  Ой-ой  та  що  ж  це?    Ух-ух,  і  чому  так  холодно  стало,  це  напевно  вже  зима,  -    здивовано  поцвірінькала  вона.
 Аж  тут  синичка  пригадала,  як  мама  їй  про  зиму  розповідала.  Але  ж  мама  залишилася  у  іншому  лісі.  Їй  стало  трохи  сумно,  та  пригадала  мамині  слова,
-  Ти  сама  маєш  вирішити,  чи  летіти  тобі  у  інший  ліс,  чи  залишатися  зі  мною.
 От  тоді  вона  й  зробила  свій  вибір.  Ні,  все  добре  -  подумала  синичка:    я  справлюся,  я  вже  доросла.
В  цей  день  і  поспіль  ще  декілька  днів,  зранку  було  холодніше,  а  вдень    виринає  сонечко.  І  під  теплим    сонячним  промінням,  частина  снігу  розтавала,  і  синички  знову  вилітали  з    дупла.  Цілими  днями  у  пошуках  їжі,  поки  є  можливість  літати,  щоб  на  довше    зберегти    запаси.    Адже  зима  тільки  прийшла,    а  попереду  багато  холодних,  сніжних    днів.
     Вранці,  Сміленька  намагалася  швидко  поснідати,    потім  підбадьорювала  подружок,  біля  дупла  наспівувала  любиму  пісеньку.
   Зимові  дні  короткі,  тому  синички,  більше  часу  проводили  у  схованках.  Одного  ранку,  Сміленька  лише  виглянула  з  дупла,  як  миттєво,  всупереч    її    бажанню,  сильний  вітер  здійняв  її  крильця  і  вона  кубарем  полетіла  вниз.  Опинившись  у  снігу,  не  втрачала  надії  вибратися,    пробувала  злетіти.
 –  Цвінь-цвірінь!  Ой,  як  же  холодно,  що  ж  це  я.  Ні-ні,  я  сильна!  Я  звідси  маю  вибратися.  І  чого  цей  вітер  такий  злий?  -  цвірінькає  пташечка.
Вона  старалася    випурхнути  зі  снігової  облоги,  і  їй  це  вдалося  зробити.    Хоча  ледь-ледь,  але  на  першій  же  гілочці  спромоглася  втриматися.  Вітер  здіймав  її  пір’ячко,  ніби  спеціально  намагався  її    кинути  у  сніг.  Її    лапки  міцно  трималися    гілочки,  у  протистоянні  з  вітром,  тіло  ніби  кам’яніло.  Незважаючи  на  те,  що  їй  стало  трішки  страшно,  вона  все  ж  не  втрачала  надії  повернутися  у  дупло.  
   Раптово  перестав  йти  сніг,  а  вітер,  то  ніби  десь  дівається,  то  зненацька  віє  з  новою  силою.  Саме  в  цей  момент  коли  вітер  вщух,  синичка  перелітала  з  гілочки  на  гілочку,  і  нарешті  сховалася    у  своєму  дуплі.  Розбудила  подружок,  попередила,  що  надворі    знову  випав  сніг  і  віє  занадто  різкий,  холодний  вітер.  Вони  поснідали  зернятами  і  знову  занурилися  у  сон.  
 А  Сміленька  не  вгомониться,    випурхнула  з  дупла,  всілася  на  найближчій  гілочці.  Кілька  раз  цвірінькнула,  звернулася  до  вітру.
-  Гей,  сміливець,  вгомонися,  між  снігів  ляж,  притулися…  Будь  добрішим  і  теплішим,  розкажи,  чому  так  злишся?
Але  вітер  знову  налітав,  хотів  її    скинути.  Вона  наполегливо,  іще  два  рази  повторила  ті  слова,  надіялася,  що  все  ж    він  її  почує.
Раптово  й  справді,  вітер    вгомонився,  почула  його  тихий  шепіт,
-  Та  мені  сумно,  я  один,  тому  й  розгулявся.  Як  з  неба  лапатий  сніг  летів,  було  веселіше.  А  ти  хіба  не  любиш  літати?
-  Цвінь-цвірінь!  О,  що  ти?!  Я  дуже  люблю  літати,  це  ж  так  приємно,  я  відчуваю  задоволення.  Та  й,  як  не  буду  літати,  то  пропаду.  Мені  ж  щодня  потрібно    шукати  харчі.  Слухай,  вітерцю.  ти  зараз  тихенько  вієш  і  мені  не  так  холодно.  А  давай  дружити.  Щоб  тобі  не  було  сумно,  я  співатиму,  а  ти  слухатимеш  і    мій  спів  потихеньку  розвієш  довкола.  Усі    хто  в  лісі  будуть  слухати,  думаю  їм  сподобається  мій  спів.  Знаєш,  у    інші  пори  року,  я  частіше  співала,  бо  ж  було  тепліше.  А  взимку    в  лісі  птахів  значно  менше  та  й  холодно,  тому,  хто  не  полетів  у  вирій,  рідше    співають.
-  Ну  гаразд,  у  тебе  й  справді  гарний  голос,  співай  я  послухаю.  погодився  вітер.
І    синичка    так  зацвірінькала  мелодійно,  ніжно,  що  вітер  зовсім  притих.
Вона  подумала,  що  він  заснув.  Та  лише  замовкла,  він    відразу    протяжно,  тихо  їй  прошепотів,
-  Ой,  як  же  ти  гарно  співаєш.  І  справді    мені    на  душі  стало  трохи    веселіше  та    й  доволі  спокійніше.
-  Слухай  вітерцю,  а    в  мене  ж  і  подружки  є,  вони  теж  гарно  співають.  Я  їх  покличу,  почекай.
Через  кілька  секунд    з’явилися  синички  і  вони,  одна  перед  іншою,  заводили  свою  пісню.  Вітер  уважно  слухав,  був  дуже  задоволений,  прошепотів,
-  Ну  гаразд,  мені  сподобалися  ваші  пісні.    Я  згоден  щодня    їх    слухати.
-  То  ми  будемо  дружити?  -  запитала  Сміленька.
-  Так-так,  будемо  дружити.  То  зараз  уже  летіть,  шукайте  харчі.  А  завтра,  я    знову  прилечу  до  вас.
   Від  того  дня,  у  лісі  спокійніше.    Інколи,  з  хмаринок  летіли  сніжинки,  чи  сипав  густий  сніг,  вітер  не  наважувався  порушити  своє  слово.  Він  тихенько  віяв,  слухав  пісню  синичок  і  той  спів,  розносив  по  всій  окрузі.


                                                                                                                                                           14.12.2023р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2023
автор: Ніна Незламна