21. Ньярлатхотеп
І ось, в кінці , прийшов з Єгипту Він,
Худим був, загадково мовчазним,
Вся чернь схиляла спини перед ним,
Як захід сонця одяг пломенів.
Юрба жадала вся його команд
Та трохи вбік – і забували все,
А вже чутки народами несе,
Що й звірів розуміти він талант.
З безодні моря, раптом, піднялись
Земель забутих шпилі золоті,
Кололась суша, сяйва дикі ті
На сховища людей з небес неслись.
Зніс те, що було грою його сил,
Роздмухав Хаос-дурень Землю в пил.
XXI. Nyarlathotep
And at the last from inner Egypt came
The strange dark One to whom the fellahs bowed;
Silent and lean and cryptically proud,
And wrapped in fabrics red as sunset flame.
Throngs pressed around, frantic for his commands,
But leaving, could not tell what they had heard;
While through the nations spread the awestruck word
That wild beasts followed him and licked his hands.
Soon from the sea a noxious birth began;
Forgotten lands with weedy spires of gold;
The ground was cleft, and mad auroras rolled
Down on the quaking citadels of man.
Then, crushing what he chanced to mould in play,
The idiot Chaos blew Earth’s dust away.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2023
автор: Віталій Гречка