Но здесь, понимаете, не только чернозём.
Бывают другие почвы.
Чуткие сыпучие песчаники, комки влажной глины,
каштановая распашка юга, серое подножие леса,
тревожный болотный торф,
меловая порода – долгая память о море,
и жёлтый коварный лёс,
и солончак прилиманский, на котором удерживается
лишь жёсткое и колючее –
тоже кому-то нужны.
Ибо это такая земля, из которой растёт жизнь.
Всё, что было важным и жгучим –
таким остаётся.
Всё, что бежало, задыхаясь,
чтобы выговориться наконец,
выкручивало истощённые руки текстам –
остаётся здесь
и растет.
Земля такая: что ни воткнёшь – всё растет.
Воткнешь войну – за ночь вырастает
отчаянная казацкая держава.
Посадишь оторванную ногу, а вырастет
победитель
в международном спринте.
Закопаешь
перерезанную замертво пуповину.
вырастет
способность любить снова.
Ибо любовь, что в детстве вставала на ноги,
а взрослой – опускалась на колени в подворотне
и отсасывала у пустоты, глотала,
утирая губы – оставалась любовью.
Поскальзываясь в грязной яме и расшатываясь –
всегда оставалась любовью,
оставалась здесь
и устало, молча росла.
Ибо все здешние ножи из одной стали,
ибо они, окровавленные, обнимаются после боя,
ибо рута растет между ними из каждой почвы.
Ибо когда защищаешь себя – усталости нет.
13.12.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
* *
Але тут, розумієте, не лише чорнозем.
Бувають інші ґрунти.
Чутливі сипкі піщаники, грудки вологої глини,
каштанова оранка півдня, сіре підніжжя лісу,
тривожний болотяний торф,
крейдяна порода – довга пам'ять про море,
і жовтий підступний льос,
і солончак прилиманський, на якому втримується
лише цупке і колюче –
також комусь потрібні.
Бо це така земля, з якої життя росте.
Усе, що було важливим, пекучим –
таким і лишається.
Все, що бігло задихано,
щоби виговоритися нарешті,
викручувало вихудлі руки текстам –
залишається тут
і росте.
Земля така: що не встромиш – усе росте.
Встромиш війну – за ніч виростає
відчайдушна козацька держава.
Посадиш відірвану ногу, а виросте
переможець
у міжнародному спринті.
Закопаєш
перерізану замертво пуповину –
виросте
здатність любити знову.
Бо любов, що малою спиналась на ноги,
а дорослою – опускалася на коліна у підворітні,
і відсмоктувала у порожнечі, ковтала,
втираючи губи – залишалась любов’ю.
Ковзаючись у баюрі бруду й розхитуючись –
завжди залишалась любов’ю,
залишалася тут
і втомлено, мовчки росла.
Бо всі тутешні ножі з однієї сталі,
бо вони, закривавлені, обіймаються після бою,
бо рута росте поміж ними з кожного ґрунту.
Бо коли захищаєш себе – для тебе немає втоми
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001306
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 21.12.2023
автор: Станислав Бельский