Я - наче решето, крізь мене час тече
І мені завжди щось залишає :
То крихту радості, то смутку шмат, то ще
Чогось такого, що не протікає.
Вже й повне решето і вже діра
У решеті - мені ось-ось прорветься,
Як не ціди, але прийде пора -
Чи у діру, чи через край проллється.
Загине все, усе що назбирав
Тяжким життям і думкою тяжкою
І хоч би крихту хто там підібрав
Уважним оком, доброю рукою.
Та решето у кожного своє
І кожному життя щось насипає.
У кого там порожнє місце є -
Тому, мабуть, життя не вистачає.
Я певен вже, чого мені чекать !
Земля - для праху, а душа - для неба...
Ще трохи треба решето держать,
Щоб крапля - не за край, щоб все - як треба.
2005 р.
Автор: Стряпан Миколай Петрович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2023
автор: Рунельо Вахейко