Біль нестерпний пронизує груди.
У безвихіддя сіре лице.
Не питаю чи завтра ще буде.
Дотліває життя каганцем.
Поторочею брама відкрита.
Це дорога в Едемські сади?
Хтось на брилі стоїть моноліту,
Миколаю, Святителю, ти?
Я не тямлю в церковних обрядах,
по краплині спивав сік життя.
Тому, певно, мені тут не раді,
доступитися зась до Вітця.
Аж закляк, придивився довкола,
буревієм дере хоругви…
Обізвався до мене Микола:
«Відпустило у грудях? Живи».
05.12.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2023
автор: Микола Соболь