Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 9
Пошук

Перевірка розміру




Павличко Дмитро

Прочитаний : 1891


Творчість | Біографія | Критика

В НАЙТЯЖЧУ МИТЬ. Драматичний етюд

Дія  відбувається  після  того,  як  кубинські  повстанці,  висадившись  із  "Гранми",  потрапили  в  засідку  батістовців  і  були  покошені  кулеметним  вогнем.  З  82  залишилося  живими  12,  але  ж  і  вони  загубили  один  одного  у  тропічних  заростях.  Фідель,  знесилений  і  поранений,  обдертий,  зарослий,  лежить  під  кедром.  Напроти  на  сухому  дереві  сидить  зловісна  птиця  гриф.

           Г  р  и  ф
Ну,  ось  і  все,  Фіделю.  Ти  лежиш
Тихенько,  наче  під  мітлою  миш,
Що  від  кота  сховалася  страшного,
Боїшся  ти  зробить  маленький  рух,
Щоб  не  піймав  тебе  кігтистий  зух,
Та  знай,  що  не  втекти  тобі  від  нього!
Я  -  смерть  твоя.  Тобі  я  вип'ю  зір,
Сьогодні  ти  вже  не  побачиш  зір,
Що  будуть  Кубі  сяять,  як  і  вчора.
Вмирай  скоріше!

           Ф  і  д  е  л  ь
         Що  це  за  мара?!
Птах  дзьоб  гачкастий  ніби  отвира,
Здається,  розмовляє  ця  потвора.
А  може,  це  причулося  мені,
А  може,  це  в  душевній  глибині
Озвався  голосом  пташиним  сумнів?
Гей,  птаху  злий,  ану,  заговори,
Та  голосно,  щоб  чули  всі  бори,
Що  ти  недавно  вельми  пороз́умнів!

           Г  р  и  ф
Ні,  не  здалось  тобі,  мою  ти  річ
Почув  тепер,  а  доки  прийде  ніч,
Відчуєш  ти  удар  мойого  дзьоба.
Не  точно  ти  назвав  мене,  але,
Здається,  що  не  так  уже  і  зле:
Твій  сумнів  -  смерть,  а  я  -  її  подоба!

           Ф  і  д  е  л  ь
Ти  б  краще  облетів  цей  дикий  ліс,
Усе  до  дня  розгледів  і  приніс
Мені  хоч  вістку,  де  мої  братове,
Чи  хто  залишився  із  них  живим,
Чи  всі  побиті?
           
           Г  р  и  ф
           Що?  Літати  в  дим,
Що  поле  бою  вкрив?  Пусті  розмови!
І  так  і  знаю,  що  загинуть  всі,
Як  не  тепер,  то  по  якімсь  часі,
Отак,  як  ти,  від  голоду,  від  рани...

           Ф  і  д  е  л  ь
Мовчи,  стерв'ятнику,  не  згину  я,
Моя  ідея  тут,  снага  моя,
Моя  земля  й  народ...

           Г  р  и  ф
           Твої  кайдани,
Твоя  тюрма  й  несправедливий  суд,
І  кат  Батіста  твій  -  так  само  тут!
Ось  я  тобі  на  груди  скоро  сяду,
Безсилий  ти  -  руки  не  піднімеш,
Аби  мене  прогнати  геть,  та  все  ж
Ти  мрієш  розвалить  державну  владу.
Напроти  танка  ти  -  немовби  хрущ,
А  з  бомбовозом  бийся  голіруч:
Він  бомбою,  а  ти  його  сумлінням
Удар,  герою!  Бачиш,  ти  -  банкрот!

           Ф  і  д  е  л  ь
Як  на  тирана  встане  мій  народ,
Він  літаки  збиватиме  камінням!
І  дертиме  він  танкову  броню,
Немов  ганчір'я,  ніби  порохню,
Топтатиме  заліззя  кулемети!

           Г  р  и  ф
Народ  -  абстракція,  мільйонів  дух
Нехай  дере  броню,  немов  рантух,
Мені  однаково.  Життя  конкретне,
Що  є  в  тобі,  що  бачить  світ  з-під  вій,
Скінчиться  тут  сьогодні,  зрозумій!
І  що  з  того,  що  добре  житись  буде
Тут  іншим  людям,  іншим,  не  тобі,
Вони  собі  по  смертній  боротьбі
Доми  збудують,  заваливши  буди,
І  та  земля,  в  якій  ти  будеш  гнить,
Їх  буде  веселити  кожну  мить.
В  них  буде  воля,  праця  і  кохання,
В  них  буде  все,  а  в  тебе  -  забуття.
За  їхнє  щастя  ти  даси  життя,
Та  що  тобі  з  того?

           Ф  і  д  е  л  ь
           Дурне  питання!
А  що  мені  з  життя  в  гнилім  багні?  
Вертітись  червом  по  намульнім  дні  -
Невже  це  більше  щастя,  ніж  сконати
Людиною,  упавши  горілиць
На  ніжні  руки  квітів-зоряниць,
Жбурнувши  все  в  катів  -  слова  й  гранати?
Невже  мовчати  й  бачити,  як  гидь
Мерзенне  діло  навкруги  вершить,
Як  у  людину  вкліщилась  підлота,  -
Це  більше  щастя,  ніж  геройська  смерть?

           Г  р  и  ф
Ти  впертістю  мене  тепер  не  сердь,
Бо  в  мене  появилася  охота
Твої  зіниці  вирвати  живцем,
Щоб  ти  із  окривавленим  лицем
Лежав  отут  у  темряві  до  скону!

           Ф  і  д  е  л  ь
Попробуй  лиш  до  мене  підлетіть,
Я  видушу  з  твойого  дзьоба  їдь,
Я  виб'ю  з  тебе  стерв'ячу  оскому!
(Виймає  револьвер).

         Г  р  и  ф
Ого!  Ти  силу  дістаєш  нову!
Це  значить  -  смерть  уже  тут  наяву,
Прийде  твоя  загибель  незабаром,
Я  бачу,  як  життя  в  тобі  зника...

           Ф  і  д  е  л  ь
Та  може  кінь  убити  різника
Останнім  несподіваним  ударом!

           Г  р  и  ф
Ти  револьвером  не  лякай  мене,
Бо  постріл  ворогів  сюди  зжене,
Що  нишпорять  навколо  за  тобою.
Та  куля,  що  отут  мене  уб'є,
За  минь  у  серце  вернеться  твоє!

           Ф  і  д  е  л  ь
Будь  проклятий!
         
           Г  р  и  ф
         Не  вб'єш  мене  клятьбою!

           Ф  і  д  е  л  ь
До  мене  друзі  йдуть.  Ти  знаш  їх.
Пух  розлетиться  скоро  з  крил  твоїх,
Де  воля  родиться,  там  загиба  зневіра.

           Г  р  и  ф
Це  ти  про  друзів  згадуєш  тепер?
А  скільки  раз  ти  мало  не  помер
Почерез  друзів?  Чи  не  гірша  звіра,
Не  гірша,  ніж  отруйлива  змія,
Була  найкраща  подруга  твоя,
Яку  ти  в  серці  носиш  досі,  мабуть?!

           Ф  і  д  е  л  ь
Ношу,  так  що  ж,  не  всі  ж  бо  люди  злі.
     
           Г  р  и  ф
Отак  серця  і  робляться  гнилі  -
Здорову  часть  отруєна  ослабить.

           Ф  і  д  е  л  ь
Як  жить  вона  мені  колись  не  дасть,
Візьму  її,  свойого  серця  часть,
Ненавистю  затисну  туго-туго,
Немов  бородавку,  перев'яжу,
І  відпаде  вона,  і,  мов  чужу,
Її  я  викину...
   
           Г  р  и  ф
           Гм!  Гм!

           Ф  і  д  е  л  ь
           Замовч,  наруго,
Крилата  муко,  хоч  на  мить  замовч!

           Г  р  и  ф
Вгамуй  себе,  і  стримай  власну  жовч,
І  вислухай  мене,  що  є  рятунок.
Як  хочеш,  принесу  тобі  води,
І  ягід,  і  зерняток,  тільки  ти
Зроби  для  мене  гарний  подарунок:
Дай  виклювати  очі  молоді,
Чей  не  один  обходиться  в  житті
Без  того  зору,  що  мені  смакує.
І  ти  спокійно  заживеш  собі,
Бо  вже  ні  з  ким  не  борються  сліпі,
Але  живуть...

           Ф  і  д  е  л  ь
Не  трать  же  слів  ти  всує,
Тобі  свойого  зору  не  віддам,
Бо  краще  попрощатися  з  життям,
Ніж  відчаю  віддати  власні  очі.
Щоб  я  із  ляку  перед  катом  сліп
І  жив,  неначе  паразит  поліп,
Щоб  відрізнить  не  міг  я  дня  від  ночі,
Щоб  я  усю  свою  снагу  бійця
Віддав  за  спокій  мертвого  сліпця,
Щоб  я  віддав  найвищу  насолоду  -
Дивитися,  як  ворог  відступа,  -
За  супокійну  темряву  раба?
Ти  не  діждеш  цього!

           Г  р  и  ф
           Ти  до  народу
Сліпим  прийдеш,  та  все-таки  прийдеш,
І  буде  стріча,  радощі  без  меж,
Його,  як  схочеш,  поведеш  до  бою,
Не  мусиш  ти  у  першій  лаві  йти,
Тобі  читатимуть  з  фронтів  листи,
Ти  кермувати  будеш  боротьбою.

           Ф  і  д  е  л  ь
Не  може  кермувати  той  людьми,
Хто  сам  не  бачить  шляху  із  пітьми,
Не  може  дати  волю  той  народу,
Хто  душу  закував  у  темноту.

           Г  р  и  ф
Я  знаю  сам  цю  істину  просту,
Але  чи  певний  ти,  що  ту  свободу,
Яку  виборюєш,  приймуть  усі,
Коли  вона  з  пістолем  на  пасі
Постукає  до  багачів  і  вбогих?

           Ф  і  д  е  л  ь
Свободу  стріне  радо  білий  люд.

           Г  р  и  ф
Возведена  свобода  в  абсолют  -
Так  само  зло!

           Ф  і  д  е  л  ь
           В  палацах  на  порогах
Її  зустрінуть  кулі  і  ножі,
У  неї  будуть  рідні  і  чужі,
Бо  на  людину  чесну  схожа  воля:
Добро  чинитиме,  але  не  всім,
На  злих  вона  впаде,  неначе  грім,
Їх  розчахне,  як  древо  серед  поля.

           Г  р  и  ф
Ти  непокірний,  хоч  безсильний  ти,
Тебе  я  осліплю!

           Ф  і  д  е  л  ь
           Лети,  лети.
Злітай  сюди,  до  мене,  -  bajo,  bajo!

(Гриф  зривається  і  летить  до  Фіделя).

Вже  краще  смерть  од  ворога,  повір,
Аніж  тобі  віддати  ясний  зір.
Крилатий  сумніве,  огидна  птахо!

(Стріляє).

           Д  р  у  г      Ф  і  д  е  л  я
Живий!  Фідель  живий!  Це  він  стріля!
Ми  чули  постріл,  бачили  здаля,
Де  впала  птиця  вбита,  і  знайшли  ми
Тебе  вже  легко,  але  знай,  три  дні
Шукали  ми  по  цій  гущавині...

           Ф  і  д  е  л  ь
Спасибі  вам,  спасибі,  побратими!

1962

Нові твори