Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Черкасенко Cпиридон :: Критика

logo
Черкасенко Cпиридон  :: Критика
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 21
Пошук

Перевірка розміру




Черкасенко Cпиридон



 

Черкасенко Cпиридон :: Критика

Творчість | Біографія | Критика

Н. В. Майборода ДОНЕЦЬКИЙ СТЕП У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ СПИРИДОНА ЧЕРКАСЕНКА Творча спадщина Спиридона Черкасенка лише останнім часом стає відомою широкому колу читачів, оскільки у Радянському Союзі його твори були фактично під забороною. Сьогодні вивчення творчої спадщини С. Черкасенка стало можливим, однак існує не так багато досліджень з цього приводу: передмова О. Мишанича до двотомника творів письменника та ряд статтей у періодиці (О. Мишанич, Н. Копиленко, Л. Дем’янівська). Звертається до аналізу драматичних творів автора С. Хороб. Вагоме місце в дослідженні творчості Черкасенка посідають роботи В. Школи та О. Олійник. Вивчення драми С. Черкасенка почалося зі статті М. Вороного на початку ХХ ст. У різні часи творчою спадщиною письменника цікавилися О. Бабишкін, вже згадуваний нами О. Мишанич, Л. Дем`янівська, В. Погребенник, Л. Дякунова. Ліричні твори С. Черкасенка розглядалися О. Єременком, загальний огляд творчого доробку письменника подає В. Оліфіренко. Безумовно, така кількість робіт, присвячених аналізу творчості С. Черкасенка, є недостатньою, а отже, всебічне дослідження творчого доробку цього письменника – справа майбутнього. Творча спадщина Черкасенка складається із ліричних, прозових і драматичних творів. Найпоширенішими мотивами у творах Черкасенка є соціальні: він змальовує життя шахтарів, осмислює події жовтневої революції 1917 року тощо. Але наявні у спадку письменника й твори іншої тематики: інтимна та пейзажна лірика, драми, у яких постають загальнолюдські філософські проблеми та ін. Предметом нашої уваги загалом є драматичні твори Черкасенка, найперше ті, що написані ним до еміграції, оскільки, на думку дослідників творчості цього письменника, саме у цих творах виявляються тенденції неоромантизму, який входить до кола наших наукових зацікавлень. Усього ж Черкасенком написано близько 40 драматичних творів. У цій статті йдеться передусім про драму “Казка старого млина”, однак тенденції неоромантизму вбачаємо і в інших творах автора. Аналізований твір зацікавив нас не лише як носій неоромантичних традицій, а ще й у краєзнавчому аспекті, оскільки у ньому йдеться про донецький степ як тло для подій драми. Спиридон Черкасенко, як відомо, не один рік прожив на Донбасі. З 1895 до 1910 р. він учителював, у тому числі й на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецька), а отже, з важкою шахтарською працею та зі степовими донецькими краєвидами мав змогу ознайомитись особисто. Щоправда, літературознавці зазначають, що матеріалом для драми Черкасенко зобов’язаний не лише донецьким пейзажам, а й “враженнями від баченого в дитинстві Криворізького степу” [1, с. 50], однак це питання не вважаємо принциповим, оскільки найвагомішим мотивом твору є саме “перетворення донецького дикого поля в промисловий шахтарський край” [1, с. 50]. У драмі “Казка старого млина” донецький степ постає і тлом для подій, й активною дієвою силою, тією, що творить особливу категорію неоромантичного двосвіття. Тут зустрічаємо доволі традиційне протистояння старе – нове. Цивілізація степу, на думку головного героя твору Густава Вагнера, має принести користь людям, а для Подорожнього, мельника та Мар’яни цей шлях видається згубним. Вагнер називає степи мертвими і прагне їх оживити, чим несказанно дивує Мар’яну. “Тут все живе”, – спростовує вона думку Густава. Для безпосередньої дитини природи незрозумілим є те, як можна не помічати красу степу та вир його життя. Таке протиставлення цивілізації та природи у даному контексті є теж даниною романтичній традиції. Двосвіття можна вбачати також у протиставленні світу людей та світу природи, чим ця драма наближається до “Лісової пісні” Лесі Українки. Світ природи та світ людей можуть співіснувати, але коли один із них втручається в життя іншого, це може мати фатальні наслідки. Те, що є корисним для людства в цілому – видобування руди, освоєння інших корисних копалин степу – стає згубним для природи. Останні слова драми – ремарка “чути гудок заводу” ніби наголошують на перемозі цивілізації у цьому змаганні природи із цивілізацією. Драма С. Черкасенка починається майже романтичними описами ночі (“ніч зашепче, мов та відьма”, “зависла ніч, зіходить онде місяць”). Далі у слова Вагнера автор вкладає знамениту фразу про степ: “все степ, і степ, і степ – / Незайманий, як в перший день творіння” [2, с. 459]. Тут маємо справу з досить цікавою символікою першого дня творіння, при цьому творіння Богом природи і світу імпліцитно протиставляється “перетворенню” цього ж світу людиною. Це протиставлення природного (Божого) порядку і штучного, цивілізаційного пристосування людини існує протягом усієї дії твору. Крамаренко називає степ “землею обітованою”, котра потече молоком і медом, де ще не ступала нога людини, “хіба що вівчаря”. На що Вагнер відповідає: “Занедбана земля”. Треба сказати, що автор не однозначно засуджує Вагнера, оскільки у багатьох словах цього героя зустрічаємо вираз різних філософських думок, характерних на той час для Європи. Так, у згаданому діалозі необхідність освоєння степу Вагнер аргументує характерним науковим протиставлення людини і тварини: “Це й звір / Або тварина так живуть: їм досить / Того, що щедрая подасть натура, / Як голод знемага” [2, с. 460]. Місію перетворення степу Вагнер пояснює впровадженням культури як єдиної мети і цілі людства. Людина покликана творити, і тут маємо глибоку аналогію із романтичним мисленням: “Немає меж змаганням чоловіка, / І думки творчий льот сягає зір” [2, с. 462]. Зазначене протиставлення концепцій розуміння суті людини і навіть двох різних світів продовжується у розмові Вагнера з Подорожнім. Подорожній говорить про два різні квітники: пишний квітник свободи і “кривавії троянди ран глибоких”. Перетворення світу, на думку Подорожнього, полягає не у цивілізації степу, а у пошуках “живої води”, “щоб казку воскресить”. Глибоко символічною є наступна сцена драми. По-перше, тут маємо справу з прямою алюзією до драми В. Шекспіра “Сон літньої ночі” у словах Вагнера: “Вона (Мар’яна – Н.М.) хороша, певне, хоч дикунка. / Весняний ночі сон…” [2, с. 468]. Далі спостерігаємо звернення до романтичної традиції у трактуванні діалектики історії Подорожнім. Подорожній говорить про те, що “кожен є творцем своєї казки”, світ ідеальної історії та світ реальних подій перебувають у діалектичній єдності. Сама історія постає суцільною казкою, одна казка діалектично заперечується та змінюється іншою у наступних словах Подорожнього: “І казка – факт / На певний час. Живе тут казка степу…”; “Але я почуваю вже, / Що йде нова натомість казка – ваша, / І казка степу вмре, як ваша прийде. / А там – заявиться нова, і вашій / Умерти доведеться…” [2, с. 468]. Наступне протиставлення ідеології Густава Вагнера та Подорожнього відбувається у другі дії драми. Подорожній говорить, що кожна людина має свій, індивідуальний шлях у житті. На що Вагнер заперечує, говорячи, що таким шляхом можна заблудитись, потрібно боротись за “машин слухняний дужий хор”, що злився у пісню перемоги. Подорожній протиставляє два різні шляхи розвитку людства: “Ваш шлях – то шлях обраних, наш – усіх…” [2, с. 482]. Важко сказати, яких саме історичних подій стосується візія громадянської війни в останніх словах Подорожнього. Поза всяким сумнівом залишається складне розуміння історії України письменником. Як ми уже згадували, уся драма С. Черкасенка побудована на протиставленнях двох світів. Найконкретніше це протиставлення письменник втілив у образі “непотрібного старого млина” та заводу, якому потрібна вода. Світ млина і світ заводу – це світ природи і цивілізації, порядку природи та законів цивілізації. Навіть зваблення Мар’яни Вагнером по-різному сприймається у цих двох світах. У світі млина та природи ще чути голос сопілки, нерозпізнаної, що у ідейно-художній цілісності драми є традицією романтичного невимовного. Слід зауважити, що у сценах із грою на сопілці у драмі С. Черкасенка явно відчутна традиція “Лісової пісні” Лесі Українки. Драма С. Черкасенка в принципі має традиційну композицію (зав’язка, перипетії, розв'язка), і доля Мар'яни, її смерть у кінці драми є теж даниною традиції, якщо йдеться про українську класичну драму. Але у С. Черкасенка ідейний світ драми складніший, текст твору містить численні асоціації та алюзії, і в останніх сценах “Казки старого млина” окрім традиції “Лісової пісні” явно відчутні алюзії до “Гамлета” В. Шекспіра. Мар’яна у цьому контексті нагадує Офелію, вона теж, як і героїня В. Шекспіра, знаходить притулок у хвилях ріки, на дні (й цей аспект у С. Черкасенка неодноразово підкреслено). Роздуми і рефлексії Густава Вагнера особливої трагічності набувають в останніх діалогах твору, коли герой опиняється перед вибором і коли він усвідомлює, як він любив Мар’яну і як він любить Марію. Вагнерові перед лицем трагедії вже не допомагають його переконання щодо культури та поступу: “Без неї (Марії – Н. М.) я – звичайний син юрби, / Слуга нікчемний тих, кому дано / Творить життя, послугач, наймит їх. / Я з нею – сам творець, життя господар” [2, с. 518]. Зазначені слова вносять ще один мотив до твору С. Черкасенка: йдеться про господаря життя, про те, що герой не хоче бути слугою, а лише господарем, причому у “Казці старого млина” цей мотив, окрім філософського має і соціальний підтекст (Марія багата приданим, у Мар’яни немає нічого, крім її почуттів). Густав Вагнер послуговується розумом, він сам протиставляє розум серцеві і цим ніби відокремлює себе від української філософської традиції кордоцентричності, про яку так багато вже писали. Все, що стосується серця, для цього героя є спокусою: … хоч бачив я, Що в дикій ті красі з прадавніх літ Заховано страшну урочу силу. На неї я холодними очима Спокійно подививсь, як той, кому стерном Повинен бути розум, а не серце [2, с. 519]. Загалом маємо наголосити, що у драмі наявні й інші категорії неоромантичного, окрім згадуваної нами традиції двосвіття, зокрема, типово неоромантичними є персонажі з їх прагненнями до певного ідеалу. Однак ми свідомо обмежуємось лише розглядом категорії (нео) романтичного двосвіття як протиставлення світу природи і світу людей та світу старого й нового з огляду на мету цієї статті. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що аналізований нами твір принципово відрізняється від інших неоромантичних драм (скажімо, тієї ж “Лісової пісні” Лесі Українки), передусім тим, що у С. Черкасенка актуалізовано соціальний аспект. Його драма принципово пов’язана із традицією української класичної драми вже через подібність фабули. Разом із тим, символічний світ драми презентує модерністську ідеологію, проблематику початку ХХ століття із її рефлексіями щодо протиставлення природи та цивілізації. Це протиставлення у С. Черкасенка має діалектичний характер: воно є не тільки романтичною традицією (для якої антиномія природа і цивілізація була засадничою), воно виражає вже і новий світогляд. Трагедія для героїв “Казки старого млина” полягає у тому, що туга за природними первнями не може побороти залізного поступу цивілізації, який, однак, губить на своєму шляху найвищі почуття людини. Література 1. Оліфіренко В. С. Ф. Черкасенко. / В. Оліфіренко // Донбас. Спецвипуск. – № 5. – 1993. – С. 43 – 52. 2. Черкасенко С. Казка старого млина / Спиридон Черкасенко // Твори : У 2-х томах. – К. : Дніпро, 1991. – Т. 1 : Поезія, драматичні твори. – С. 458 – 547. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 4 (191), 2010



Нові твори