Ще досхід сонця, із самого ранку,
Як тільки сонечко на небі усміхнулось,
Вдягла святу Вкраїна вишиванку,
В код нації Вкраїна зодягнулась.
Розсипалися вишиті на рукавах узори,
Червоне з чорним в береги сплелося,
На синім небі засвітитись жовті зорі,
Земля розквітла – так мені здалося.
І так на серці стало добре й тепло,
Неначе рай, неначе ми вже в нім…
Бо проростають українські стебла,
Бо в українське вбрався спільний дім.
А де ж всі зрадники чи українофоби?
Невже пропали? Духу вже нема?
Чи, може, лиш змінилися подоби,
Святе вдягли на себе з усіма?
Тому і день, мабуть, такий понурий,
Не всі, хто в вишиванці, патріот.
Найгірше – вовк в овечі шкурі,
Не розумієш, хто із нас є хто.
