С.П.
Відсміється, відмріється
Зітліє в прах.
Спомин тихо розвіється
Як дим костра.
Хтось назве тебе “милою”
І візьме в світ.
Вересневою зливою
Твій змиє слід.
Будеш іншому снитися
В німих ночах,
Будуть інші топитися
В твоїх очах.
Будуть весни приносити
Вишневий цвіт,
Буде пам’ять заноситись
Туманом літ.
І колись, серед осені
Як білий птах
Стрепенеться сполошено
Той дим костра.
Так нестерпно захочеться
У ті часи...
І сльоза затріпочеться
Як цвіт роси.