Буває, звісно, коли шлюб щасливий.
Буває, коли всупереч літам
Лишаються у ньому переливи
Із ніжності.
І тішить чистота
І погляду, і лагідного слова.
І поряд відчувається плече,
До різних несподіванок готове.
Але, на жаль, буває, що й пече
І роз'їда обох життя у шлюбі.
Немов застрягли в пазурах іржі.
Були ж, були ж колись взаємно любі!
А зараз навіть гірше, ніж чужі.
Бо дах один висить над головою.
Бо ніби все нормально - не бомжі.
Та як назвуться ці нещасні двоє,
Як ніде прихилити їм душі?
Дуже сподобалося мені, Ніно! Слава Богу зі мною такого не траплялося, і в дітей ніби все гаразд - почуття взаємні,..але знаю таких людей, які прожили вік,як чужі...
