На рідній землі далеко-далеко
Не гасне віконце до пізньої ночі,
І світло від нього привітне і тепле
За тисячу верст мої милує очі.
Думками я лину під жовте віконце,
Обличчям тихенько до шибки тулюсь –
А там найрідніша – ясне моє сонце.
На неї дивлюся – не надивлюсь.
Ой скільки всього їй не повернула,
І скільки всього ще не додала.
Теплом від віконця на мене війнуло –
Хоч в мріях своїх, а там побула.
1998р.
Шкода, коли доводиться все життя сумувати за рідною домівкою. Та ще півбіди коли твоє оточення розмовляє рідною тобі мовою. А що робити, коли це не так? Доводиться переучуватися. І пристосовуватися. Тоді якраз і виникає найбільша туга за рідним краєм, отчою землею.
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так , згодна з Вами, тоді ще важче, я б мабуть не змогла.
А Я ЖИЛА НЕДАЛЕКО ВІД МАМИ І БАЧИЛИСЯ МИ ДУЖЕ ЧАСТО І НАВІТЬ НА ПРИКІНЦІ ЇЇ ЖИТТЯ ЖИЛИ РАЗОМ, АЛЕ ВСЕ ОДНО ВІДЧУВАЮ, ЩО ЩОСЬ ЇЙ НЕ ДОДАЛА ДУХОВНО... ВЖЕ ДВА РОКИ ЗА НЕЮ БОЛИТЬ МОЯ ДУША...
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ТАК ЩЕМНО... МАБУТЬ ВИ ЗАРОБІТЧАНКА І СУМУЄТЕ ЗА РІДНИМИ?
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я народилась на Рівненщині і закінчила там ВУЗ а по направленню попала на Дніпропетровщину і все життя сумувала і сумую за тим краєм а з мамою взагалі тоді бачились один раз на рік тільки тоді, коли давали відпустку, не надивилась і не натішилась нею.
