Оплакав листопад дощами осінь:
Пожухле листя догорає в травах,
І захід не палає вже в загравах.
Здається, небо заховало просинь.
А я ще йду в туманну прохолоду.
Загублений шукаю день барвистий,
У росах чистих, в золотім намисті,
Щоб пам"ятати незабутню вроду.
Верба в затінку береже свій одяг:
Зеленим оксамитом тішить воду,
Вітри холодні перевівши подих
Так ніжно з нею водять хороводи.
Мороз напевно запрягає коней,
В полях гукає поспішати зиму,
Вона десь поруч але ще незримо,
Холодні всім простягує долоні.
Галина Грицина.
Гарний вірш!
