Осінь стежку вже проклала
В мою душу без звання,
Та до серця не добралась,
Заблудилася вона.
І шукає поміж люди
Пожилих,таких,як я,
Щоб забратися у груди,
Поки десь гуля зима.
А сховатися від неї,
Не так легко на землі,
Бо великі привілеї
Дано Господом її.
Тому з нею мусим жити.
Не мине й мене вона.
Хоч не хоч-мусиш любити,
Бо прийшла її пора.
Я з своєю вже змирився,
Хай буде в моїй душі,
Але серцем не схилився
Поклонитися її.
І живу собі спокійно,
Знаючи,що я в літах.
Щей літаю не раз мрійно,
Правда,тільки у думках.
І іду ,може не струнко,
Але гордо по землі,
А не раз щей пісню лунко
Заспіваю на весні.
Так що .друзі, не лякайтесь,
Що ми з осінню ідем.
На приємне задивляйтесь,
Бо в зимі ще заживем...
